Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства

23 лютого в Держлісагентстві відбулося засідання робочої групи по оптимізації та вдосконаленню функціонування єдиної державної системи електронного обліку деревини на підприємствах галузі.

Під час засідання фахівцями було обговорено зміни до порядку ведення електронного обліку, які б суттєво здешевили витрати підприємств. Зокрема, запропоновано поштучно биркувати лише деревину цінних порід та високосортну, решта – однією биркою на заготовлену партію.

Також дати можливість підприємствам застосовувати альтернативні засоби електронного обліку (планшети, смартфони, тощо).

Однак, впровадження зазначених методів ведення електронного обліку відбудеться після внесення змін до Концепції створення єдиної державної системи електронного обліку деревини, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 року № 1090-р.

За матерiалами: www.dklg.kmu.gov.ua

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Незвична зима цього року, без снігових опадів та часто сухою вітряною погодою, що спричиняє у лісах, при необережному поводженні з вогнем, немалу загрозу виникнення пожежі. Протягом усієї цієї пори лісівники патрулювали і вказували як мисливцям, так і усім громадянам, котрих зустрічають у лісових масивах, бути обачними, коли розкладають багаття, розпалювати його лише у відведених для цього місцях, суворо дотримуватись правил пожежної безпеки.
Нині ж, ще весна не наступила, а як і щороку уже горить земля. Їдеш дорогою, а обабіч – страшна картина, вогонь палає, дим пеленає шлях, тягнеться з вітром угору, на деякий час змушує затуляти ніс, аби минути цей відрізок, а слідом за ним – горить інший. Земля ж довкола аж стогне від чорноти. Так «господарі» господарюють, спалюють рештки трави. У своє виправдання вони кажуть, що інакше не прибрати високі сухі зарослі, потім же худобу ніде буде випасати. Звичайно, якщо колись поля оброблялися, бур’яни скошували для підстилки худобі, то такого «прибирання» ніхто і в думці не мав. А сьогодні ж, коли підпалювача і вдалось зловити, то він ще опір чинитиме, мовляв, вина моя, а як по іншому раду давати? Але ж про небезпеку не думають, бо ж горить вогонь і поряд з житловими будинками та іншими спорудами, і на відкритих ділянках, які межують з лісовими насадженнями.
Втім екологи, лісівники та пожежники б’ють на сполох. Видовище чорного згарища, яке лишає полум’я після себе, вражає. Фахівці стверджують, що у результаті пожеж знижується родючість ґрунтів, порушується їх структура, зменшується протиерозійна стійкість, забруднюється атмосферне повітря. Також збіднюється видовий склад лугової рослинності і тваринного світу. Значна кількість диму від випалювання сухої рослинності та її залишків впливає і на стан здоров’я людей, а саме: сприяє збільшенню кількості запальних захворювань органів дихання й очей, захворювань серцево-судинної системи.
Клуби диму вітер часто підхоплює і котить на ліс, а це чимала небезпека виникнення пожежі. Окрім цього, вогонь забирає-злизує після себе усе живе. Уже є виводки зайченят, яких щороку очікує важка доля виживання у вогняній небезпеці. Чимало лиха живій природі завдає нищівний вогонь.
А скільки випадків, коли полум’я доходить до хат, що на окраїні села.
Працівники лісової охорони звертаються до усіх жителів краю та попереджають, що спалювання сухої трави на полях суворо заборонені. Громадянин, якого спіймають на підпалюванні, згідно із законодавством, сплатить штраф – 170 гривень, посадова особа – 1190 гривень. А за знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, уздовж залізниці, винуватці можуть бути покарані не лише штрафом від 5100 до 8500 гривень, а й позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.
Бережімо рідну землю, будьмо на її просторах мудрими господарями.
Люба Хвас,
На фото автора: горить трава.
Прес-служба ДП «Любомльське ЛГ».

У вихідні молодики з Княжого міста «гасали» фермерськими полями на машинах. Компанія чоловіків влаштувала розваги на позашляховиках.
На полях Горохівщини розгорнувся справжній блокбастер: навздогін за любителями сафарі кинулися місцеві фермери, які були обурені таким зухвалим ставленням до чужої праці, до землі. Двох учасників перегонів піймали. Як повідомляли місцеві ЗМІ, у багажниках автівок виявили вогнепальну зброю, тепловізор. Вдалося з’ясувати, що водії позашляховиків – мешканці м. Володимир-Волинський. Самі ж автівки, найімовірніше, незареєстровані, на деяких із них був напис ПТН ПНХ.
А вже в понеділок під час оперативної наради голова облдержадміністрації Володимир Гунчик публічно звернувся до правоохоронців, прокуратури та СБУ з проханням провести об’єктивне розслідування подій 21 лютого на Горохівщини.
«Прошу не дати «зам’яти» цю справу . А журналістів – взяти її під особливий контроль, – наголосив голова облдержадміністрації Володимир Гунчик. А згодом додав: – Ганебний вчинок. Але він ніяким чином не може знівелювати ту величезну роботу, яку роблять волонтери, добровольці та громадські активісти».
Олена ЛІВІЦЬКА.

Джерело: “Волинська газета”

Минулих вихідних Усічівський ліс, що в двадцяти кілометрах від Луцька, повнився собачим гавкотом. Тут у десятигектарному вольєрі відбувалися обласні змагання мисливських собак з підсадного кабана. Втім, це не завадило взяти в них участь і представникам Рівненщини. Першого дня на лови трьох ікланів у вольєр прорвалися лайки, другого – собаки інших мисливських порід, зокрема словацькі копови та німецькі мисливські тер’єри. Всього було здійснено по 13 пусків у кожній номінації.
– Серед лайок цього разу найкраще спрацювали суки, – каже головний суддя змагань Євген Осадчук. – Щодо копових та ягдтер’єрів – більшість із них молодого віку, у багатьох це перший досвід подібних змагань, тож якихось особливих результатів вони не показали.
Перемогу серед лайок виборола західно-сибірська лайка Грета ковельчанина Мазурова. І в іншій категорії польовим переможцем змагань став також «ковельчанин» – ягдтер’єр Пірс Романа Цешинського. Він спрацював на диплом ІІ ступеня, показавши найкращий результат серед собак своєї категорії. Тож, як мовиться, погоду зробила ковельська команда, яка й повезла на малу батьківщину найголовніші трофеї.
– Змагання з підсадного кабана проводяться для визначення кращих за їх робочими якостями для подальшого використання у племінній роботі, – каже голова ВОО ФМСУ Ігор Жмурко. – Це й обмін досвідом серед власників собак з племінної роботи і польової підготовки собак. Звісно, ми намагаємося кращих заохочувати, також залучати до всеукраїнських та міжнародних змагань.
Ці мисливські перегони організувала і провела Волинська обласна організація Федерації мисливського собаківництва України.
Сергій Цюриць, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

На фото автора: рівненчанин Петро Гережун із лайкою Айя; головний суддя змагань Євген Осадчук; восьмикласник Луцької гімназії №4 Роман Новак з досвідченим Аресом; Роман Цешинський з друзями святкує перемогу свого вихованця Пірса;  Ігор Жмурко з гостем змагань; головні герої і моменти.

Сучасні лісівники не часто згадують своїх попередників. Але треба пам’ятати, що хто не знає минулого, не має майбутнього. До цієї думки я вкотре повертаюся у зв’язку з цьогорічним відзначенням 140-річчя Національного лісотехнічного університету України (НЛТУ). Йдеться, власне, про витоки лісівничої освіти, з яких університет постав як сучасний навчально-науковий заклад.

Лісівнича освіта і наука у Західній Україні певний час була позбавлена національних ознак, а її здобутки оголошувались досягненням метрополій (Австро-Угорщина, Росія, Румунія і т. ін.). Водночас державні структури і громадськість висловлювали стурбованість занедбаним станом лісового господарства, непрофесійними діями лісовласників.

У 1852 р. при авторитетному Галицькому господарському товаристві почала діяти секція лісового господарства. За її ініціативи проходили наукові зібрання, розроблялися проекти структурних змін у лісових службах, передбачалося створення кадастру лісів Галичини, готувалася навчальна література з лісівництва. У 1853 р. набув чинності лісовий статут, за яким до виконання обов’язків лісових господарів дозволялося допускати лише осіб, кваліфікацію яких підтверджувала урядова комісія. У 1859 р. почало діяти розпорядження міністерства про обов’язкове складання фахових іспитів адміністраторами лісів. Того ж року в Дублянській рільничій академії запроваджено курс «Загальне лісівництво». Вів його Владислав Тинецький.

У 1871 р. Господарське товариство після неодноразових звертань до уряду нарешті одержало дозвіл і кредит на заснування при Львівській технічній школі приватних лісівничих курсів. Організатором курсів став голова секції лісівництва Генріх Стшелецький – «лісівник родом і духом», як він себе характеризував. Однорічні курси діяли до липня 1874 р. Навчальний їх план включав такі дисципліни: лісове господарство (повний обсяг), агрономія і кліматологія, ботаніка та фізіологія рослин, лісова зоологія, геодезія, лісова інженерія (будівництво і механізація), математика, нарисна геометрія.

На основі лісівничих курсів у 1874 р. відкрито перший на західних територіях України середньоосвітній лісівничий навчальний заклад – Крайову школу лісового господарства. 21 учня було зараховано на перший курс, шістьох (ймовірно, випускників лісівничих курсів) – на другий.

Директором школи призначили згаданого вже Г. Стшелецького. До викладацької роботи були залучені відомі на той час науковці – спеціалісти лісової галузі В. Тинецький, Б. Блоцький, С. Соколовський, В. Шафер, Й. Пачоський, Ш. В’єрдак. Куратором школи став відомий меценат, засновник нині діючого Природничого музею у Львові В. Дідушицький.

З перших днів існування школи значна увага приділялася науковим екскурсіям і навчальним практикам. Термін навчання спочатку визначили дворічним, потім трирічним. Згодом навчальні плани школи наблизили до лісових академій у Відні й Тарандті.

Загальна кількість учнів у лісовій школі не перевищувала 50 осіб (у ті часи це не було винятком: у лісовій академії в Марієнбрунні навчалося 95 студентів, у національному аграрному інституті в Парижі – 30). Вимоги до вступників були такими: вік не менше 16 років, 6 класів гімназії з добрими оцінками, наявність однорічної лісової практичної роботи. Серед учнів школи були українці, поляки, чехи, болгари, хорвати, євреї, росіяни.

Для учнів з незаможних родин Галицьке лісове товариство (засноване 1882 р.) виділяло стипендії, право розподілу яких належало директору школи. Контроль за діяльністю школи здійснювала рада опікунів з трьох членів.

Екзаменаційні сесії у школі проводилися в кінці кожного півріччя, до складу екзаменаційної комісії входили директор, три професори, представники крайового відділу адміністрації і сейму. Головний іспит складався з письмової роботи і публічного усного іспиту з предметів: лісовідтворення, охорона лісу, лісовпорядкування, лісове право і адміністрування, геодезія і нівелювання. Тривалість усного іспиту становила дві години, знання оцінювалися за п’ятибальною системою. За цією ж системою оцінювалася поведінка і старанність учнів. Тих, хто отримав з двох предметів незадовільні оцінки, не переводили на наступний курс, а якщо це траплялося на першому курсі – відраховували. Випускні іспити з спеціальних предметів складалися в присутності такої ж екзаменаційної комісії. Випускники одержували свідоцтво і патент, а також направлення на роботу.

З часом матеріальна база і рівень навчального процесу школи фактично наближалися до європейських вищих навчальних закладів. Діяла кафедральна система, завідувачі кафедр мали наукові ступені, обиралися за конкурсом. Науковці школи підтримували контакти з лісівниками Європи і світу, брали участь у міжнародних лісових конгресах (Париж – 1900 р., Рим – 1903 р., 1907 р., Париж – 1911 р.). Лісівники з покоління до покоління передавали досвід ведення лісового господарства на засадах високого професіоналізму та любові до природи рідної землі. Тільки Г. Стшелецький, який керував школою 16 років, опублікував близько 100 праць (зокрема, навчальні посібники і монографії) з багатьох напрямків лісівництва.

Лісова школа у Львові проіснувала до 1919 р., навіть в умовах Першої світової війни збереглася її бібліотека та майно. Наступні перипетії. З включенням Галичини до складу Польської держави Лісову школу об’єднали з Технічною та Рільничою академіями, при Львівській політехніці утворили рільничо-лісовий факультет. З 18 кафедр цього факультету 11 були лісівничого спрямування і розміщувались у Львові, решта – сільськогосподарські, розміщувались поблизу Львова в містечку Дубляни.

Але на вступ до політехніки ввели обмеження щодо осіб не польської національності. У відповідь на дії польської адміністрації українці Львова заснували нелегальний «Український таємний університет» (під опікою наукового товариства ім. Т. Шевченка). В 1921 р. при УТУ, знову ж нелегально, засновано Українську вищу технічну школу, на одному з чотирьох її факультетів – лісовому, а з 1923 р. лісо-агрономічному – функціонувало 27 кафедр. УТУ спромігся стати університетом європейського типу, здобув популярність серед українців, його дипломи визнавалися державами Європи.

Навчання в УТУ тривало чотири роки, кожен студент повинен був прослухати курси обов’язкових предметів, виконати, бодай, одну наукову роботу з фахових дисциплін, а також здати загальні та дипломні іспити. Станом на 1933 рік дипломи отримали 633 випускники УТУ.

Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР рільничо-лісовий факультет у Львівській політехніці продовжував функціонувати. Наступна окупаційна німецька влада факультет ліквідувала, натомість створила лісові фахові курси, діяльність яких тривала до 1944 року. Після відновлення у Львові радянського режиму лісовий факультет політехнічного інституту продовжив роботу, з 1 вересня 1944 року розпочали навчання 44 студенти. Лісовий факультет було перейменовано на лісогосподарський, утворено сім кафедр лісівничого профілю. В 1946 році на основі сільськогосподарського і лісогосподарського факультетів Політехніки створено Львівський сільськогосподарський Інститут з чотирма факультетами, в тому числі, лісогосподарським.

У січні 1945 р. урядом УРСР прийнято рішення про заснування Львівського лісотехнічного інституту. Завданням новоствореного інституту була підготовка фахівців вищої кваліфікації для лісоексплуатації та механічної обробки деревини. Навчання почалося 1 жовтня того ж року, забезпечували його 28 викладачів і 10 лаборантів. Серед викладачів тільки троє були місцевими, а посади керівників дісталися росіянам (після 1953 р. таку ситуацію виправили).

У 1949 р. у структурі Львівського лісотехнічного інституту заснували лісогосподарський факультет. Тобто, закладались основи комплексного підходу до лісового виробництва. Невдовзі загальна кількість студентів перевищила 1,5 тис. чоловік, а максимальна за період існування інституту досягала майже 6 тис. Поступово інститут став важливим навчально-науковим центром лісової галузі України. В галузевих освітній і науковій сферах особливо істотні кроки колективом інституту були здійснені під керівництвом ректора ЛЛТІ А.І. Яцюка, що тривало майже чверть століття. Саме за урядування А.І. Яцюка були створені матеріальні й кадрові передумови для набуття інститутом статусу Національного лісотехнічного університету України.

Володимир БОНДАРЕНКО,

Джерело: © “Лісовий і мисливський журнал”.

Нелю Поперецьку називають хранителькою секретів та берегинею лісівничих кадрів.  Така у неї робота. Все про всіх знає. Їй навіть державні таємниці можна довірити, адже нікому про них не розкаже. Коли не зайдеш в управління – завжди за роботою. Іноді водночас виконує два-три завдання – друкує на клавіатурі чергову довідку, одночасно приймає інформацію з лісгоспів, ще й встигає махнути рукою до чергового відвідувача, мовляв, присядьте на хвильку. На ній тримається чи вся кадрова документація. І картки обліку, і нагородні та подячні анкети, і звітна документація, і різноманітні довідки… Так, всі лісівники, що отримують нагороди від Президента, Кабінету Міністрів, Державного агентства лісових ресурсів чи й обласних керівників, найперше мають підтримку цієї компетентної працівниці. Неля Поперецька стільки нагородних листів склала за життя, що й не перерахувати. Їх тисячі – усміхнених радісних на городників… Звичайно ж, нагороди видає не вона, але, погодьтеся, вони у великій мірі залежать від правильного оформлення анкет, довідок, іншої нагородної документації… Але це святкова і завжди приємна робота… А є ж щоденна виснажлива і не менш важлива державна служба… І Неля Поперецька на ній – мов бджілочка. Завжди-завжди, коли не зустрінеш її чи то в приймальні начальника, чи в кабінеті головного лісничого – в клопотах.

– Така робота державного службовця, – каже. – Не встиг зробити одне, вже просять інше…

Її люблять, поважають і шанують колеги. Адже стільки разом усього пережито, пройдено, зроблено добрих справ. А починалося все з Муравищ Ківерцівського району, що на Волині, де вона народилася. Ця щира українка після закінчення школи прийняла рішення пов’язати свою долю із лісівництвом. Першим місцем її роботи було Муравищанське лісництво Ківерцівського лісгоспзагу, де розпочала свою трудову діяльність майстром лісу. Відтак й вищу лісівничу освіту здобула у Львівському лісотехнічному інституті.

– Ніби й вчора було, – усміхається Неля Олександріввна, – а ось роки вже й на полудень віку повернули.

– Не журіться за літами, – кажу на те. – Ви як ніколи красива і цікава жінка… А головне – стільки корисного й доброго зробили для української держави, лісівництва, колективу, родини…

І це справді так, адже за плечима робота  в Луцькому держлісгоспі  інженером з охорони праці, інженером  лісових культур, інженером  з кадрів. З ліквідацією Луцького держлісгоспу сумлінну працівницю переводять на посаду інженера відділу збуту Ківерцівського держлісгоспу, а з липня 2004 року – інженером відділу кадрів у держоб’єднання «Волиньліс». Цю ділянку роботи продовжила і в обласному управлінні лісового господарства,  а з  липня 2007 року – і в  обласному управлінні лісового  та мисливського господарства. У лютому 2012-го її призначено завідувачем сектору кадрового забезпечення,  де й працює.

Керівництво і колеги кажуть, що за період роботи в системі лісового господарства Неля Олександрівна зарекомендувала себе  тільки з найкращого боку – висококваліфікований спеціаліст із величезним досвідом та знаннями. Вона дуже добросовісно і відповідально відноситься до своїх посадових обов’язків, велику увагу приділяє питанням підбору, навчання та забезпечення кадрами облуправління та лісогосподарських підприємств, щорічно направляючи на навчання та підвищення  кваліфікації в «Укрцентркадриліс» волинських лісівників. А ще бере активну участь у громадсько-суспільному житті колективу, користується повагою і авторитетом у лісоуправлінців та працівників лісогосподарських підприємств області, неодноразово  відзначалась нагородами Державного агентства лісових ресурсів України. Завжди привітна, уважна, доброзичлива… Для всіх має добре слово і слушну пораду на всякий випадок життя.

Сьогодні у неї Полудень віку. Поет назвав би цю гарну і знаменну подію, що приходить до кожної людини, медовим Спасом життєвого творчоліття. Адже високі літа – найбільше багатство людини, особливо ж, коли за плечима – пережите, а попереду – сонячний березень з вербовими котиками у долоньках онуків… Працівники Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, державних лісогосподарських підприємств Волині, обласних організацій профспілки працівників лісового господарства і Товариства лісівників України щиро вітають Нелю Олександрівну з її доброліттям, бажають миру, щасливої долі, успіхів, благополуччя, родинного добробуту, міцного здоров’я і кохання… А ще правдешніх лісівничих кадрів і тільки добрих щасливих секретів…

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

На фото Неля Поперецька; доброліття.

Фото Сергія Цюриця

В актовому залі ДП «Ківерцівське ЛГ» відбувся захист проектів лісових культур чотирьох державних підприємств – «Ківерцівське ЛГ», «Цуманське ЛГ», «Рожищеагроліс» та «Волинський лісовий селекційно-насіннєвий центр». За традицією ці проекти захищають головні лісничі, інженери лісових культур та лісничі держлісгоспів. А в ролі екзаменаторів виступають досвідчені лісоуправлінці. Цього разу ВОУЛМГ представляли головний лісничий Сергій Шеремета, начальник відділу лісового господарства Борис Бабеляс та головний спеціаліст Володимир Неводнічик. Кожне лісництво підготувало детальні проекти поки що «паперових лісів», які вже цієї весни можуть стати чиєюсь втіленою мрією.

Так, всі  волинські ліси, аби почати свою рівненьку стежку до неба, спершу «замріювались» лісівниками, відтак за всіма канонами лісівничої науки «проектувались» на папері, а згодом висаджувалися на конкретних площах.

– Щоб створити такий «паперовий проект», лісівникам потрібно було побувати на кожній конкретній ділянці, зробити обміри місцевості, визначити тип грунту, його родючість, перевірити на наявність хвороб та шкідників, врахувати можливий вплив породи-попередника на лісові насадження, які плануються до посадки, – кажуть фахівці. – Для цього потрібно мати спеціальні природничі знання.

«Архітектори лісу» цього дня зодягли свої парадні костюми, мали якийсь особливий настрій.  Ціла бібліотечка «Лісотворів» лежала перед експертами «зеленої архітектури». Я бачив, як уважно вони перегортали сторінку за сторінкою, читаючи лиш їм зрозумілі «лісівничі письмена».

Тим часом головний лісничий лісоуправління Сергій Шеремета, привітавши колег із знаковим етапом лісового року, надав слово Володимиру Неводнічику.

– З цієї наради фактично розпочинається лісокультурницька кампанія, – наголошує Володимир Дем’янович і додає: – Цьогорічний захист проектів лісових культур показав, що проекти стають більш досконалими.

Відтак детально зупиняється на нормативних документах, інструкціях з проектування, типах лісових культур. Акцентує на важливості використання сучасної техніки, спеціалізованих плугів. Особливий акцент робить на природному поновленні лісу. Як приклад, приводить лісову площу у кварталі 18 Лопатенського лісництва.

– Тут наглядно можна показати, – мовив, – чого можна досягнути, якщо все правильно провести. Є результат. На самоплив лісовідновлення лишати не можна.

А ще веде мову про правила створення лісових культур: «Вони записані в серці кожного лісівника». Серед найважливіших – ідеальна очистка ділянки, підготовка грунту, якісне насіння, стандартний садивний матеріал, терміни садіння, запас вологи, професійність садівничих і їх відповідальне ставлення до творення лісів. Наводить багато конкретних прикладів, дає підказки, скажімо, про використання на відповідних площах вологонакопичувачів та препаратів боротьби з хрущами, застерігає від садової бовтанки з рудої глини, яка може перетворитися на глечик, з якого саджанцю вже не вибратися… А при загнутому корінці навіть при гарному пухкому грунті похибка виявиться тільки на четвертий-шостий рік, коли деревце почне всихати… Навіть кут посадженого стовбурця може зіграти фатальну роль у долі саджанця… Про насіння і його снігування – за місяць до висівання… А також про досвід, яким можуть похвалитися лісівники ДП «Ківерцівське ЛГ»: «У кварталі 4 Ківерцівського лісництва у районі с. Бодячів для природного лісовідновлення лісівники скористалися шишками зрубаних сосен. Їх не спалили, як зазвичай, а обірвали і невеличкими купками розкидали по відведеній під природне лісовідновлення площі… Біля кожної проросло 15-20 сіянців…» Головний спеціаліст відділу лісового господарства Володимир Неводнічик має унікальний досвід, пройшов усі щаблі лісовода, об’їздив волинські ліси, знає, як вони творилися, ростуть… Він – великий авторитет у лісівників усієї Волині, до нього дослухається не тільки молодь, а й досвідчені лісоводи.

А потім почергово перед «екзаменаційною комісією» захищають свої проекти лісових культур представники ДП «Цуманське ЛГ», ДП «Ківерцівське ЛГ», ДП «Рожищеагроліс», ДП «Волинський лісовий селекційно-насіннєвий центр». Начальник лісового відділу ВОУЛМГ Борис Бабеляс уточнює в інженера лісових культур ДП «Цуманське ЛГ» Олександра Лящені  схему посадки однієї з площ, висловлює думку, що насадження дуба, як і сосни,  не варто суміщати з вільхою, адже час достигання у цих деревних порід суттєво різниться, якісного стиглолісся не виростиш. Відтак розгорається дискусія про ще одну посадкову схему з використанням сосни, модрини і каштана, лісоуправлінці висловлюють думку, що для модрини на цій ділянці занадто бідний грунт. Але й про сусідство сосни і модрини на теренах Волині вже є достатньо спостережень, щоб висловлювати певні застороги чи схвалення.

– Для модрини, – чую, – найкраще підходить С-3. А на цій ділянці – болото. З типу Б-2, – радять, – модрину варто виключити…

А ще хтось із трьох екзаменаторів зауважує щодо запланованого підсіву на ділянці природного поновлення насіння вільхи чорної: «Ви скільки насіння вільхи зібрали? Де будете купувати? Чи зафрахтували під це кошти? Для чого ж тоді планувати те, чого не можна буде зробити?»

Почув і добре слово про лісничого Партизанського лісництва: «У нього всі культури виходять вдатними!» – а відтак і більше прав: «Можна потиснути руку й побажати: проектуй, що хочеш, сади, що хочеш, у тебе усі культури нормальні!»

А ось увагу виконувача обов’язків головного лісничого ДП «Ківерцівське ЛГ» Андрія Ткачука Володимир Неводнічик, попередньо похваливши за роботу, звернув на  10-30-річні лісокультури: «Про них забуваємо і головна культура починає десь діватися…» І так буває… У перші роки новоствореним культурам приділяється потрібна увага, здавалося б, з них буде ліс… Але насівається березина і осиця і головна порода опиняється у небезпеці.

А там зайшла мова про попередника березу: «Як же по березовому зрубу планувати березові насадження? Там би добре росли сосна чи дуб… Граб, береза, осика, вільха – похідні для дубового поновлення…» А там зайшла мова про ясеневий зруб, про виявлену кореневу губку, відтак і відповідна схема посадки з прийнятними саджанцями… Почув і про місцевий досвід суміщення модрини з дубом-крупноміром…

Так крок за кроком і обговорили всі проекти, до декотрих колегіально внесли суттєві і вчасні корективи… Всі обізнані з об’єктивною реальністю: «У лісі, коли посадиш, щоб виправити помилку,  потрібно чекати сто років…»

Відтак головний лісничий ВОУЛМГ Сергій Шеремета дякує усім за відповідальне ставлення до роботи, окреслює найближчі завдання, розповідає про лісову політику у державі, проекти нових законів, дискусії стосовно лісоведення у найвищих ешелонах влади, про управлінський курс, проблеми і їх подолання, про виживання галузі… Зокрема, й про роботу лісівників, державної лісової охорони, дотримання законності і порядку, про прозорість господарювання і відповідальність перед державою і місцевими громадами…

Ось так твориться «зелена архітектура» майбутнього. І серед її творців найкращі «архітектори лісу» – лісоводи Волині.

Сергій Цюриць,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

На фото автора: захист проектів.

Начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства вшанував пам’ять Героя Небесної Сотні, свого побратима Василя Мойсея.

Захід проходив у Луцьку на меморіалі Вічної слави 20 лютого.

«Рік, як пройшла трагедія, для нас дивна в своїй людиноненависності. Влада, яка наділена Богом опікуватися людьми, трудитися для людей, віддала наказ вбивати людей. Ця влада пішла в небуття, але наслідки цієї трагедії приходиться й до сьогодні відчувати та бачити», – зазначив у промові після церемонії митрополит Луцький та Волинський Михаїл.

А ось слова начальника Волинського  обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Мазурика: «Цей день є важливим для мене, так як по всій Україні сьогодні вшановують пам’ять Героїв Небесної сотні, які віддали своє життя за свободу та цілісність держави. Фактично рік назад почалась виборюватися незалежність країни. Однак на сьогоднішній день ідеї майдану ще не доведені до кінця. Тому я вірю в те, що над Україною буде мирне небо та українців чекає світле майбутнє».

Головний лісівник Волині зазначив, що люди, які загинули, назавжди закарбуються у пам’яті та будуть прикладом для всіх. Також зауважив, що потрібно починати будувати Україну із самих себе, працювати над собою та не жити за принципом “моя хата скраю”.

«Україна понад усе, – наголосив  Василь Мазурик, – це не лозунг, це смисл життя, а форма має відповідати змісту».

Пам’ять загиблих на Майдані вшанували хвилиною мовчання.

покладання квітів до могили Героя Небесної Сотні Василя Мойсея

Андрій Білан,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Останній передвихідний день у Волинському лісоуправлінні розпочався хвилиною мовчання. Лісоуправлінці запалили свічу скорботної пам’яті і вшанували героїв Небесної сотні.
– Вони вийшли на Майдан заради майбутнього всіх українців, – тамуючи біль, звернувся до колег начальник лісоуправління Василь Мазурик. – Хотіли змінити цей світ на краще, були безоружні… Їх розстріляли…
Багатьох із цих героїв Василь Мазурик, мабуть, знав особисто, адже і сам був учасником Майдану, разом з найпатріотичнішими учасниками зустрічав минулорічне Різдво на майдані Незалежності у Києві. Але про це скромно промовчав…
Поруч з ним стояв ще один майданівець, а тепер айдарівець Олександр… Кілька тижнів тому лісівники Волині передали йому джипа «Джеромі»… Він вже встиг відвезти його на передову, повоювати і після виснажливих боїв знову провідати рідний край… Цей хоробрий військовик розповів, що значна частина чоловіків Майдану першою пішла боронити Україну від російських найманців і тепер є гордістю Нації…
Серед загиблих героїв Небесної сотні є й волиняни… Один із них Василь Мойсей похований у Луцьку на Меморіалі Слави… А ось тридцятитрьохрічний активіст Правого сектору і  Майдану любомльчанин Анатолій Миколайович ФЕДЧИШИН був лісівником, закінчив з відзнакою Шацький лісовий коледж, працював у ДП «Любомльське ЛГ», з Майдану разом із братом пішов добровольцем до окремого батальйону НГУ «Азов» і так само загинув від снайперської кулі, але вже під Іловайськом…
…Цілий день перед символічним зображенням Небесної сотні у лісоуправлінні зоріла свіча пам’яті. Всі відвідувачі, що у справах приходили в лісоуправління, зупинялися перед нею на хвильку, вшановували небесносотнівців хто молитвою, хто хвилиною мовчання.
І я спинився на мить перед Зорею Великого Подвигу. Пригадалися слова митрополита Волинського і Луцького Михаїла, що вмить розлетілися Україною і набули неабиякого громадянського звучання: «А чи кожен би з нас пішов з дерев’яним щитом захищати Україну?..»
…Цього дня зоріли свічі у храмах, на площах міст, біля могил героїв Небесної сотні по всій Волині: «Спіть, хлопці, спіть…»
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства