Міжнародні змагання норових собак по лисиці і борсуку рангів САСТ та САСІТ FCI відбулися у Шацьку. Організаторами виступили Волинський обласний осередок ФМСУ та розплідник «Чорне узлісся». До Шацька приїхало п’ятнадцять представників із республіки Сербія, троє із Польщі, делегація з Києва і Київської області, Черкас, Тернополя і, звичайно ж, з Волині. Кожен привіз своїх найспритніших чотирилапих мисливців. Змагання проходило на комплексі з випробування норових собак у два етапи – спершу за рангом САСТ, відтак – за FCI-САСІТ. Собаки у штучній норі «полювали» на лисиць і борсуків. Для цього організатори привезли 11 лисичок та два борсуки. Судили цей захоплюючий міжнародний турнір експерт-кінолог Всесоюзної категорії Анатолій Дем’яненко (головний суддя, експерт FCI) із Кіровограда та експерт КСУ киянин Володимир Пустоваров. Допомагали їм досвідчені собаководи Роман Цешинський, Андрій Стасюк та Олександр Мельничук, також студентки Шацького лісоколеджу ім. Валентина Сулька Яна Косько і Світлана Жипа.
Золото міжнародного турніру відповідно по лисиці і борсуку у ранзі САСТ вибороли кобель на кличку Іохан Юніор Горана Бєліча (Cербія)) та ENCO vom Unna Line Ігоря Жмурка (смт Шацьк, Україна). Срібло в обох видах виграла собака на кличку Фінан Хісі Поку Жака Конрата (м. Кунов, Польща)). Бронзовими призерами судді назвали собак на клички Покі Хісі (Жака Конрата) та ANGUS od Milosavjevica (Ігоря Жмурка).
У ранзі САСІТ FCI золотими призерами по лисиці і борсуку відповідно стали кобелі ENCO vom Unna Line Ігоря Жмурка (смт Шацьк, Україна) та Пірс Романа Цешинського (м. Ковель, Україна), срібло вибороли ягдтер’єри Харлі Йовіца Відовіча (м. Бєлград, Сербія) та ANGUS od Milosavjevica Ігоря Жмурка, бронзу завоювали Пірс Романа Цешинського і Лоп (Міхаеля Імерека, Сербія).
Всього було здійснено близько сто п’ятдесяти пусків. Високий клас собак, які за десятки секунд «розправлялися» з лисицями і борсуками, позначилося на шаленому темпі і дозволило час цих захоплюючих міжнародних змагань максимально спресувати, провести дуже мобільно і експресивно. Шацьк знову підтвердив репутацію гостинного і надійного центру норових собак, зокрема німецьких ягдтер’єрів. Це був своєрідний огляд цієї норової породи – поляки, серби і українці, демонструючи своїх собак, приглядалися і до чотирилапих вихованців колег по захопленню. І, як засвідчили результати турніру, українці твердо утримують лідерські позиції у виведенні та тренуванні цього знаного у світі чотирилапого мисливця. Перемога у ранзі САСІТ FCI (від САСТ відрізняється вищим міжнародно визнаним рівнем) двох волинських собак ENCO vom Unna Line Ігоря Жмурка і Пірса Романа Цешинського, довели, що недаремно фактично збірна ягдтер’єрників Сербії (представники різних міст і селищ усієї країни) їде до нас за півтори тисячі кілометрів з над берегів Дунаю і Адріотичного моря. Тим паче, що ягдтер’єр Харлі Відовіца Йовіча ставав інтернаціональним чемпіоном, двічі виборював золото у своїй країні, здобув чимало титулів на різноманітних європейських клубних змаганнях. Маленьку збірну норовиків Польщі представляли Жак Конрат із Кунова, Марек Ліпович із Кельце і Володимир Башняк із Любліна. У міжнародних змаганнях також взяли участь вельштер’єри і навіть представник невизнаної у світі англійської породи Daterdel-Terier. Центральна Україна (Київ, Черкаси) привезли аристократів норових порід – жорсткошерстих такс. Відкриттям цього Міжнародного турніру став власник заводу цих такс Володимир Єрмолюк. Людина-інтелектуал, патріот українського мисливського собаківництва й більш дослідник природи, аніж мисливець. Мудрість і зваженість цього інтелігента вже перемагають інстинкти мисливця. А його завод по виведенню такс – чи не найцікавіший серед подібних в Україні і навіть у Європі. Його чотирилапий вихованець Амадеус ставав інтерчемпіоном, має 27 дипломів І ступеня, однаково добре полює на лисиць, борсуків, кабанів і пернату дичину. У смт Згурівка Київської області, де мешкає наш герой, зараз виховується дванадцять такс. Про рівень роботи цього виховника собак, свідчать в’язки, що розписані на роки вперед. Можна писати мемуари про собачу любов з аристократами чи аристократками європейських такс-принцес-королівн і королевичів. Нещодавно до його інтерчемпіона «сваталас
я» найкраща таксиха Словаччини. Володимир Єрмолюк виведенням собак займається десять років, тримає кілька порід, але перевагу віддає вихованню елітної мисливської такси, мріє вивести таку лінію, якою б гордилася Україна і з її представниками намагалися поріднитися найвідоміші європейці.
– А правда, що такси – суто норові мисливці? – поцікавився.
– Мої однаково добре полюють у норах, лісових та польових мисливських угіддях, в очеретах і на воді. Борсук, лисиця, заєць, дикий кабан, козуля, перната дичина… Ніколи ні за яких умов не лишають після себе підранків. До того ж, і в повсякденному житті – це великі симпатяги і розумахи.
На ці змагання він приїхав з друзями-однодумцями Володимиром Бачурином (м. Київ, Черкаси), Анатолієм Скринником (м. Київ) та Олександром Зубрицьким (с. Чабани Київської обл.). І це була дуже знакова і світла демонстрація породи жорсткошерстих такс – на відмінну від популярних кімнатних ці мисливці нечисленні в Україні, навіть клубу свого не мають.
– Сьогодні в Україні їх не більше шістдесяти, – розповідав засновник заводу-плідника «Dachskrieger», – а в Німеччині, де б’ється собаче серце цієї породи, всього – п’ятсот, у той час як клуб німецьких ягдтер’єрів там налічує до п’яти тисяч чотирилапих.
Втім мисливець-собаковод переконаний, що саме вони у майбутньому впливатимуть на філософію мисливства і культуру полювання.
Попри цікаві розповіді про історію та приклади виживання жорсткошерстих такс, від Володимира Єрмолюка почув і багато про європейські традиції та культуру полювання, зокрема й проведення випробувань і змагань з мисливськими ріжками та сурмами, піснями та гімнами на честь впольованого звіра. До речі, європейці після змагань урочисто відпускають лисиць-учасниць на волю. І це, за розповідями, чи не найгуманніший і найбільш очікуваний момент мисливських чемпіонатів. До речі, один із борсуків, зачувши ці слова, вибрався через лаз штучної нори до клітки, а звідти вже було гайнув до озера Чорного, щоб покупатися. Щоб не втратити цього найголовнішого собачого «екзаменатора», за ним у погоню кинулися з рогачами і таки упіймати «малого ведмедя». За цією погонею з цікавістю спостерігали і тернопіляни Віктор Рибак та Віталій Шевелюк із ягдами Адель і Рокі, які представляли Галичину. Останній розповів про успішно проведений мисливський сезон, полювання на кіз, кабанів і качок. Зауважив, що відколи у них з’явилися ягдтер’єри, мисливці забули, що таке втрачені підранки.
– Регіональні комплексні змагання мисливських собак норових порід по підсадній лисиці в «П»-подібній норі проводяться у Шацьку не вперше, – каже головний організатор і розпорядник цього Міжнародного собачого турніру Ігор Жмурко. – Визначення кращих представників мисливських собак за робочими якостями надзвичайно потрібне для подальшого використання їх у племінній роботі. Попри це на подібних змаганнях виявляються особисті досягнення заводчиків, натаскувачів, тренерів, а ще з’являється можливість обмінятися досвідом по розведенню собак та їх польовій підготовці.
Ігор Жмурко попри консолідацію міжнародного співтовариства, продемонстрував і шацьку гостинність, створивши комфортні умови для перебування на Шаччині. У майбутньому цей вектор мисливського собаківництва буде тільки удосконалюватися і розширюватися. Вже розпочалося будівництво десятигектарного вольєру для випробувань з підсадного кабана, відтак з’явиться можливість проводити випробування по кров’яному сліду, а можливо і на водоплавну птицю й куріпку. У лісоколеджі, який найближчим часом увіллється до Національного східноєвропейського університету ім. Лесі Українки, має з’явитися нова спеціальність експертів-кінологів та єгерів-організаторів мисливства. Цього досвіду вже набувають вихованці коледжу четвертокурсниці Яна Косько і Світлана Жипа, першокурсниця Катерина Стасюк, які не вперше залучаються до проведення подібних змагань.
Погода цих вихідних мінялася, мов би хто грав на небі в атакуючий футбол: лапатий сніг, дощик, чорноброва насуплена хмарність, небесна синявість і навіть сонячний гопачок упереміш знову ж таки з вітряницями, метелицями, хмарогонами. А що з поблизького озера Чорне весь час набігали вітриська, щоб погратися із собаками в доганялки, то глядачів цього разу було не густо. Все ж кілька затятих шачан прийшло повболівати за вихованців «Чорного узлісся». П’ятикласник Шацької ЗОШ І-ІІІ ст. Влад Оліщук зізнався, що не пропускає жодних собачих змагань і навіть на тренування приходить. Дома має великого мисливського собаку, але мріє колись завести й породистого пса. Вісімдесятирічний Костянтин Петрович Чесноков, у минулому військовий льотчик-штурмовик, екс-директор місцевої школи і багаторічний моржувальник – легенда Шацька, аби зігріти учасників, приніс термос домашнього глінтвейну і печиво та став пригощати українців, сербів і поляків.
– Ми задоволені організацією та суддівством цих змагань, – висловив думку представник збірної Польщі Володимир Башняк. – Щодо собак – мені найбільше імпонували українські ягдтер’єри, а серби дещо розчарували.
Збірна Сербії вустами Марка Паніча, Драголюба Поповіча, Мілорада Аганскі, Відовіца Йовіца також висловила вдячність за організацію та гостинний прийом, а ще підтримала українців у їх боротьбі за незалежність: «Сербія не визнала Крим російською територією. Крим – це Україна. А ще ми вдячні, що й Україна Косово вважає частиною Сербії…»
– Чим вирізнялося це суддівство з поміж інших? – запитав у головного судді Анатолія Дем’яненка.
– Все було як завжди, тільки дуже вже емоційно вели себе серби! – мовив на те Анатолій Іванович. – А ще у змаганнях брав участь представник невизнаної у світі англійської породи Daterdel-Terier, тож довелося консультуватися з Києвом, на яких умовах він може виступити. Все втряслося.
– Помітив, як ви тактовно велися на змагальному майданчику вольєра з емоційними сербами, даючи їм можливість уяснити, в ролі кого вони тут виступають – суддів чи власників собак, – зауважив.
– За плечима досвід суддівства всеукраїнських і міжнародних змагань, – усміхнувся суддя міжнародної категорії. – Навчився стримувати не тільки власні, а й емоції запальних учасників. При цьому твердо дотримуюсь загальновизнаних правил і об’єктивного суддівства.
Анатолій Іванович й розповів, що найкращою хваткою вважається хватка за горло, найболючішою – за вухо, найнебезпечнішою – пащека у пащеку, відтягуючою загибель звіра – за живіт, невдалою – за хвіст або ж за литки. А ось найелегантнішим і найвченішим вчинком собаки вважає, коли той виганяє лиса чи борсука з нори під постріл мисливця.
Дорогою до Луцька, із замком та музеями якого знайомилася дружина та донька Анатолія Дем’яненка, дізнався про стан справ Всеукраїнського клубу німецьких ягдтер’єрів, який він очолює, фактичну втрату співклубників Криму та окупованих Донбасу та Луганщини. А ще про найближчий престижний міжнародний турнір у Німеччині – кубок доктора Лакнера, на який вже збирається збірна України. У сьогоднішні часи – це один з найпрестижніших і представницьких форумів заводчиків, тренерів, натаскувачів німецьких ягдтер’єрів, який задає ритм і моду розвитку цієї популярної породи.
…Усіх учасників було нагороджено дипломами і різними відзнаками, переможці отримали кубки. Дехто, як поляк Конрад Жак не міг без колег втримати в руках свої виграні кубки. І, звісно, всі сфотографувалися на згадку, обмінялися адресами й висловили готовність знову повернутися сюди вже наступного року.
Сергій Цюриць.
На фото автора: моменти змагань.
