Волинь визначилась із біржею

6 червня до Луцька з’їхались зацікавлені деревообробники з Волині й сусідніх областей. В актовій залі лісоуправління зібралося більше сотні покупців деревини. Прибули і представники Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «ПРАЙС» та брокерської контори №2 – філії «Волинський аукціонний центр» ПАТ Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів». Саме вони претендували на проведення чергового аукціону з продажу лотів необробленої деревини державних лісопідприємств, підпорядкованих Волинському обласному управлінню лісового та мисливського господарства. Варто зазначити, що на попередньому аукціоні, який проходив 6 березня ц. р., на загальні торги було виставлено 78702 куб. м лісопродукції, з яких продано 59364 куб. м, при цьому на сьогодні вибрано лише 34,6 куб. м. Цього разу підприємці також приїхали з надією розжитися на лісопродукцію. Чимало хто, щоб взяти участь у торгах,  зареєструвався на обох біржах і навіть вніс обов’язковий реєстраційний внесок. Та довгоочікуваного аукціону не відбулося. З огляду на ситуацію, яка склалася, його відмінив головний представник продавців.

– Ми не готові сьогодні проводити аукціон, – мовив начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик. – Зараз переглядаємо наші реальні можливості з продажу заявлених сортиментів, готуємо додаткові лоти, визначаємося з цінами та термінами доставки на верхні склади.

– Але ж ви подавали заявку, – апелювали покупці. – Ми ознайомились із лотами на веб-сайтах товарних бірж.

– Я вніс 40 тис. грн. реєстраційного збору, – мовив один із представників. – Як ви гадаєте, Василю Васильовичу, це багато чи мало? Що буде з цими коштами? Чи поверне мені їх біржа? – зрештою поставив питання руба: «Скажіть прямо, хто Вам дав завдання зірвати ці торги?!.»

Звісно, такого завдання ніхто не давав. Але як чинити у ситуації, що склалася? Якщо одні й ті ж лоти будуть продані на обох біржах, чи буде дотримана справедлива ціна і як гарантувати їх поставку? Ні продавцеві, ні покупцям тоді не обійтися без судових позовів, чого не хотілося б мати. Краще почекати тиждень-два, коли біржі знайдуть порозуміння між собою, щоб торги проходили чесно і прозоро.

Відтак виступили представники обох товарних бірж.

– Свого часу, коли до влади прийшов Віктор Янукович, нас відсторонили від проведення торгів з необробленої деревини і ми з цим змирилися, – мовив сивочолий представник брокерської контори №2 – філії «Волинський аукціонний центр» ПАТ Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів» Володимир Паламарчук. – Тож у тому нема ніякої трагедії. Шкода лише, що досі не знайдено порозуміння між біржами і цей конфлікт виноситься на огляд покупців.

– У мене зареєструвались покупці, внесли реєстраційний внесок, зараз зібралися у залі Луцького педагогічного коледжу, – мовив директор Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржі «ПРАЙС» Володимир Макарчук. – Ми дотримались процедури. Якщо я не проведу аукціону, Київ зніме мене з роботи.

При цьому у залі виникли різноголосся і суперечки. Стали обговорювати цінову політику обох бірж, порівнювати реєстраційні збори, виявилося у рівненчан останній становить 0,5%, у брокерській конторі №2 – 0,8%. При цьому більшість відзначали і чітку, злагоджену, грамотну роботу першої.

– Ми не повинні пересваритися, – зазначив Василь Мазурик. – Біржі приходять і йдуть, а продавець і покупець мають співпрацювати. Завтра може з’явитися третя біржа, яка запропонує нам реєстраційний внесок в 0,1%.

– Така ставка неможлива, – зауважив Володимир Макарчук. – В Україні існує меморандум, за яким жодна із бірж не може зменшити ставку застави без відома інших.

– Отож і над цим будемо працювати, – запевнив Василь Васильович. – Завтра, не зважаючи на вихідний день, я буду обговорювати усі ці питання у Києві. Сьогодні ж хочу дізнатися про ваші запити, проблеми і пропозиції щодо поліпшення співпраці, почути зауваження щодо роботи лісопідприємств. Давайте, оскільки ви вже тут, використаємо цей час продуктивно.

Відтак біржовики пообіцяли повернути реєстраційний внесок усім, хто його вніс, у найближчий час досягти меморандуму, хто проводитиме торги і яка буде гарантійний та реєстраційний внесок, розмова перейшла у конструктивне русло. Представники деревообробного бізнесу створили свою асоціацію, яка відтепер консолідовано представлятиме їх інтереси. Її очолив Іван Литвинюк.

Відтак пішла неупереджена робота, консультації на найвищому державному рівні, у лісо агентстві і, хоч не одразу, та було досягнено консенсусу. При цьому зроблено суттєвий крок у бік деревообробників, зокрема товарно-майнова біржа «ПРАЙС» знизила реєстраційний внесок до 0,4 відсотка.

20 червня в актовій залі ВОУЛМГ відбулися довгоочікувані торги. Перед їх початком виступив начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик, голова Асоціації деревообробників Волинської області Іван Литвинюк та директор товарно-майнової біржі «ПРАЙС» Володимир Макарчук.

Останній, зокрема, наголосив, що «Прайс» залишився у грі завдяки твердій і послідовній підтримці держлісоагентства і ВОУЛМГ. Втім, це ще не остаточна перемога, зауважив Володимир Володимирович, оскільки до волинського ринку лісосировини  вже приглядаються біржові гравці Києва і Львова.

Цього разу порівняно з попередніми Волинське ОУЛМГ виставило на аукціон найбільшу кількість деревини. Зібралося близько півтори сотні покупців з Волині, Рівненщини, Прикарпаття, Закарпаття… На продаж виставлено аж 2500 лотів. Це дуже багато, твердить Володимир Макарчук. Тим паче, що було чимало лотів по 20 м³, що ускладнило торги. На думку директора «Прайсу», їх варто було б збільшити до 85-90 м³. Втім, головний лісничий ВОУЛМГ Сергій Шеремета акцентує, що такі невеличкі лоти сформовані на прохання самих покупців.  

Як би не було, а під кінець покупці дуже стомилися і не встигали належно реагувати на заявлені лоти. Загалом же, торги пройшли дуже добре, їх організатор задоволений толерантністю і чемністю покупців. Вони закупили 76 відсотків виставленої лісосировини. Повністю продалася фансировина дубова (406 м³) та пиловник дубовий (411 м³), 99 % – хвойної техсировини для ВТП (10663 м³), 95 % – пиловника ясена (570 м³), 80 % – листяної техсировини для ВТП (2378 м³), 66 % пиловника соснового (23110 м³), 73 % пиловника твердолистяного (2358 м³), 70 % пиловника листяних порід (3549 м³). Найменше покупців цікавила техсировина для ВПМ, якої придбано тільки 275 м³. Всього ж на торгах загального аукціону по Волинському ОУЛМГ (ІІІ квартал 2014 р.) продано 47420 м³ лісопродукції. Наперед стовідсотково придбано продукцію ДП «Городоцьке ЛГ», ДП «Любешівське ЛМГ» та ДП «Ратнівське ЛМГ». Найменше – 40 % – продало ДП «Прибузьке ЛГ».  

– Чому в одних лісгоспах деревину з рук виривають, а в інших купують, як мокре горить? – поцікавився.

– Тут багато причин, – мовить Володимир Володимирович. – До одних прокладено залізничну колію, в інших до верхнього складу годі доїхати через погані дороги. Важить наявність нижніх складів (Волинське ОУЛМГ продає лісосировину з верхніх і проміжних – С.Ц.), і ціна, навіть вміння спілкуватися, доброзичливе ставлення до покупців.

На думку усіх сторін, торги проходили відкрито і прозоро. Вони справили гарне враження і на мене. Відчувалася підприємницька солідарність і взаємна чемність.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

прес-служба ВОУЛМГ.

На фото автора: начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик; директор товарно-майнової біржі «ПРАЙС» Володимир Макарчук; підготовка аукціону; торги.

Розсекречений ліс

Нещодавно з товаришем поїхали по березовий сік в урочище Новини, що одразу за обласною школою міліції. Юрій Чуріков – майор міліції у відставці – дорогою розповідав про пригоди українського правоохоронця. Перед КПП міліцейської школи захвилювався:

– А як же ми проїдемо пост?

На що я, усміхнувшись, відповів: «За паролем». Із 1951 р., відколи тут розмістили ракети середньої дальності, що грізно «дивились» у бік Лондона і Брюселя, тільки так і можна було потрапити на територію цього засекреченого лісу. Багатогектарну місцину обнесли колючим дротом, набудували ангарів та казарм і на довгі роки закрили для в’їзду цивільного населення. Але тепер через КПП міліцейської школи можна проїхати за паролем, який уже декілька років залишається без змін.

– По березовий сік! – кажу я черговому курсанту «секретний пароль».

Він піднімає шлагбаум, і колеса котяться по бетонних плитах. Ліворуч залишаються корпуси міліцейської школи, зелений моріжок стадіону та його бігові доріжки, а праворуч, по один і другий бік дороги, – музейні експонати «надсекретних ракетних ангарів». Тепер, щоправда, декотрі винаймають місцеві підприємці під склади або ж робочі приміщення. Втім більшість будівель – мов після військових дій: одні руїни нагадують про оборонні споруди.

За колишнім ракетним містечком тепер господарюють лісівники. Урочище Новини – це понад  8 гектарів березняку і сосни. Майстер лісу Микола Демчук, який опікується цими деревостанами, проводить вибіркові рубки, на їх місці бачимо молодняк. Лісничий Сокиричівського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ» Леонід Чубай не приховує, що невдовзі значну частину мальовничого гаю доведеться зрізати, адже вік насаджень – близько шестидесяти років. Для берези – це граничний вік, відтак тут з’являться соснові насадження.

– Вже цього року ми посадили 14.8 га новолісся, – каже Леонід Степанович. – Допомагали, як завжди, учні та вчителі Сокиричівської ЗОШ.

Слухаємо пташині співи, вдихаємо пахощі лісових квітковиськ: радують біла анемона, жовті сонечка мати-мачухи, зеленявість рясту.

За черговим коліном дороги – сокозбір. Тут господарює бригада Надії Зайченко. Юля Поліщук, Ігор Штим, Михайло Степчук, Тетяна Дейна і Сергій Буймук зібрали і відправили до переробного цеху ДП «Ківерцівського ЛГ» понад 25 тонн соку, ще якусь дещицю продали сирцем із ділянки для лучан та жителів довколишніх сіл, як ось нам.

Застали у цьому лісочку і шестирічного Станіслава: хлопча завзято допомагало мамі Надії. Стомлене, але веселе демонструвало, як потрібно збирати цілющий напій.

– Березовий сік – помічний від багатьох хвороб, – каже на прощання Надія Зайченко. – Якщо його правильно приготувати, стоятиме аж до косовиці і дасть силу здолати найважчу сільську роботу.

…Вертаючи поміж ракетних «секреток», думалось, що й екскурсія на цей «стримуючий третю світову» напівзруйнований «ракетодром» нині актуальна. Хоча саме ця колишня «секретня» могла накликати на Волинь знищенну превентивну чи відплатну акції. Бо ж за радянськими планами обміну ядерними ударами всіх жертв бойового атома з південних районів Волині планували масово звезти та захоронити в піщаному кар’єрі біля с. Свидники Ковельського р-ну. Й тоді було б не до соку… Але сталося все по іншому і ми можемо вільно їздити по цілющий напій до «розсекреченого» лісу та не боятися НАТО.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

«Чорнобиль. Його забути не дозволяє майбутнє»

Під такою назвою у бібліотеці-філії №5 відбувся урок пам’яті для гуртківців Луцького центру туризму, спорту і краєзнавства, що діє при Луцькій ЗОШ № 23. На ньому йшлося про людей, які загинули  під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Про їх подвиг говорила бібліотекар Ліля Савонік. Відтак надала слово ліквідаторам техногенної аварії.

–На Чорнобильській АЕС я розпочинав свою трудову діяльність, – пригадував голова спілки «Чорнобиль» Луцького району Федір Рузак, який бере активну участь і в усіх громадських лісівничих акціях Інформаційно-екологічного центру ВОУЛМГ. – було це у 1984 році. На моїх очах розбудовувалося та заселялося молодіжне місто Прип’ять. Воно було дуже гарним. Згодом мене перевели працювати контролером-дозиметристом на Рівненську АЕС. Коли вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС, мені було 23  роки. Усіх працівників українських АЕС завозили вахтовим методом ліквідовувати цю страшну аварію. Наша бригада прибула на Чорнобильську АЕС  у  серпні і пробула там до вересня 1986 року. На початку, окрім нас і пожежних, задіяли близько 2000 різних спеціалістів, адже це був засекречений об’єкт. А загалом у її ліквідації брало участь 600 тисяч людей різних національностей. Нас поселили жити в піонерському таборі «Сказочний» за 30 кілометрів від станції на березі річки Вуж. Ліжка були дитячими, але оскільки я невеликий на зріст, то поміщався повністю. На Чорнобильську АЕС нас возили бетеерами, працювали по змінах, які тривали 12 годин, видавали сухий пайок.  Перед зміною нас одягали у спеціальний одяг сірого кольору, але обличчя,  кінцівки рук і ніг були незахищені. За технікою безпеки перед виїздом заборонялося бритися, чистити зуби, щоб не пішло подразнення  від атомного пилу. Саме ці вразливі ділянки тіла мене турбують до цих пір. Довгий час я не міг побритися, ходив влітку в сорочці з довгим рукавом, щоб захиститися від сонячної радіації, їздив лікуватися на озеро Світязь, бо там вода із вмістом гліцерину та срібла. Уявіть собі, якби вам сказали виїхати з дому на тиждень, а ви туди вже ніколи не повернулися. Так сталося із тими, хто жив у наймолодшому місті енергетиків. Їх спішно евакуювали і вони більше туди не вернулися. Я з колегами часто відвідую міста Прип’ять та Чорнобиль, бачу довколишні села, тепер вони позаростали кущами та деревами. Словом, обезлюдніли, змертвіли. Зараз там знаходиться один із найбільших у світі могильників різної техніки, яка працювала на ліквідації і пересичена радіацією. Бо саме метал найбільше її притягує. Там і досі небезпечно для життя. Але деякі сміливці почали селитися вже й у тридцятикілометровій чорнобильській зоні, адже для багатьох чорнобильців житлова проблема досі, як слід, невирішена, у нашій державі».

Хоч би й сам Федір Володимирович. Ліквідатор має семеро дітей. Його багатодітна сім’я досі мешкає у двокімнатній квартирі в м. Луцьк. Вже довгий час, як ліквідатор аварії, він стоїть на поліпшення житлових умов, сподівається, що  теперішня влада таки надасть його сім’ї просторіше житло! Особисто він переселятися ж у покинуті чорнобильські будинки не збирається, бо вболіває за майбутнє своїх дітей. Але знаходяться такі відчайдухи, що задля житла їдуть у небезпечну зону.

Про свою участь у ліквідації аварії на ЧАЕС розповів і голова обласного осередку Всеукраїнської Чонобильської спілки інвалідів МВС Анатолій Лучко: «Я на той час працював в УМВС у Волинській області. Коли постало питання ліквідовувати аварію на Чорнобильській АЕС, питань їхати чи не їхати навіть не ставилося. Я там, як міліціонер, охороняв громадський порядок та проводив навчання громадської оборони».

Обоє чорнобильців цьогоріч взяли участь в акції «Посади алею пам’яті». Її створено на території обласного еколого-натуралістичного центру.

Волинська дитяча поетеса Наталія Бугай написала та прочитала вірш про Чорнобиль, який вже став піснею.  Декламували поезії, присвячені чорнобильцям-ліквідаторам і діти. Насамкінець, завідуюча бібліотекою Людмила Столярова ознайомила присутніх із книжковою виставкою «Поріс Чорнобиль – бідою нашою поріс» та порадила читати твори про цю жахливу трагедію. Також всі охочі переглянули світлини тих часів та фільм «Зустріч з минулим», які принесли з собою ліквідатори. Хочеться вірити, що така страшна трагедія більше не повториться. Пам’ять же про подвиг ліквідаторів-героїв залишиться назавжди.

Руслана МЕЛЬНИК.