Мандри: Любомльські лісівники побували у Карпатах

дорогою до озера Синевир (1)В одному із чарівних куточків України – гостинному краї Закарпаття побував нещодавно колектив Любомльського держлісгоспу. Колеги разом пізнавали славні визначні місця на західній території нашої держави, дізнавались про цікаві моменти з історії краю, гуцульські традиції, національні страви, дивувались чудодійним властивостям цієї землі. Враження отримали неймовірні і ними хочемо поділитись із земляками.

«Там, де гори, полонини, де стрімкі потоки-ріки…»
Чим далі ми «занурюємося» у закарпатський край, тим дужче захоплюють його чарівні незвичні краєвиди. Величні гори то ближче підступають до дороги, то віддаляються, піднімаються увись, підпирають небо, а воно, наче опускається до землі з вершин тоненькими обривистими річечками. Раз по раз затамовуємо подих під час різких спусків, долаючи перевали, відчуваємо різкі перепади тиску, на які, втім не вельми є коли зважати, адже за вікнами автобуса просто захоплююча краса. Сивий туман вдалині оповиває бескиди, чарують вогняними барвами панорами осені. Золото Карпат!..
У горах зблизька приваблює ліс. Дерева тримаються на схилах за землю могутнім корінням, яке аж визирає на поверхню та в’юнко переплітається, щоб утвердитись у міцності. Поважні крони високі, здається, сягають хмар. Хто ж не знає символу Карпатського регіону – високу струнку вічнозелену смереку, яка є найбільш поширеною в Українських Карпатах, давньою і головною лісоутворюючою породою. ЇЇ тут ціле царство-володіння! Цікаво, що, хоча й тлумачиться смерека як ялина, та дещо відрізняється від хвойної красуні наших країв. Її різновид і форма, певно, зумовлені місцем зростання. Тому вловлюємо розбіжності між нашою ялинкою та смерекою. В останньої гілля, наче широкі рукави убору панни, низи яких злегка злітають догори, хвоя м’якша на дотик, якщо потерти у долонях, має інакший запах. І, звичайно ж, у побуті, як деревина, вона відіграє важливу роль – найперше, використовується як паливо, а що легка і міцна – у будівництві, меблевій промисловості. Знаємо, що з неї виготовляють музичні інструменти, зокрема, невід’ємний класичний інструмент гуцулів – трембіту.
Невеличкі хатинки в низовині розсипались намистом, які так ваблять своєю простою зовнішністю. Дворики тут в основному без парканів, майже у кожному височіє хрест, або стоїть скульптура Божої Матері – тут це обов’язковий оберіг. Лише на узгір’ях розмежовані дерев’яними перелазами сінокоси, на яких у вигляді своєрідних дзвіночків скирти соломи. Ген високо білими цятками видніється отара овець, дорогою далі – походжають одиноко бурі корівки, зовсім відмінні від наших, знають своє пасовисько і дорогу додому. Цікаві і коні – породи гуцулик, які для горян є і помічниками, друзями та годувальниками, вони гірської породи, невеликі, проте досить швидкісні і легко піддаються верховій їзді. На цьому усі охочі змогли переконатись, проїхати верхи у горах вартувало від 10 гривень.
… Гірські ріки біжать повз каміння, вирують, падають через пороги, звиваються у своїх чудернацьких руслах, «перебігають» через дороги. Знаємо, що їх стрімкі води використовували для переправи деревини, …. Страшно і сумно стало, коли побачили, що для місцевих жителів ці ріки слугують, (ніколи б не здогадались)… сміттєпроводом і несуть стрімкі води різноманітне сміття і відходи далеко-далеко, мов ганьбу без культур*ю відносять…

Велич замків та єднання закоханих сердець
Урочиста архітектура закарпатських замків дуже органічно вписується у гористу місцевість міст та містечок. У їх стінах відчули подих минулих епох, коли тут жили королі, князі, графи та графині. Кожна споруда зводилась зі своїми секретами, мала свої таємниці, свої пастки для ворога, адже вони ще й слугували фортецями для оборони рідного краю. Кожен замок приховує і свої родзинки на території.
Колишній мисливський замок-палац графів Шенборнів, що знаходиться поблизу с. Чинадієво, побудований в романтичному стилі і поєднує романські та готичні мотиви. Побудований він за хронологією земного року: 365 вікон (кількість днів у році), 52 димоходи (кількість тижнів у році) і 12 входів (кількість місяців у році). Розташовується замок-палац серед мальовничого парку-дендрарію ХІХ ст. з озером, що має форму серця і джерелом молодості та краси. Слухаючи легенди екскурсовода про чудодійну воду джерела, яка суттєво омолоджувала колишніх жителів після вмивання, усі учасники екскурсії теж залюбки купалися, щоб перевірити животворящі властивості на собі.
Замок кохання – так іменують древню романську феодальну твердиню, що збудована у XV столітті – Чинадіївський замок, або замок Сент-Міклош. Володіли фортецею княгиня Ілона Зріні, її син Ференц ІІ Ракоці, графи Шенборни. Історія відданого і пристасного кохання чарівної княгині Ілони Зріні та молодого графа Імре Текелі вражала тоді усю західноєвропейську знать. Так і донині із трепетом і зачудуванням переповідають її у стінах замку.
Гордо здіймається на 68-метровій Замковій горі Мукачевський замок Паланок, який був одним із найкращих в оборонному значенні Середньовічної Європи, постав у XIV столітті. Його непідкорені мури та неймовірна панорама міста Мукачево, яка відкривається на одному із бастіонів замку, просто надихає на романтичні мрії. Ці хвилюючі відчуття враз підхоплює музика скрипаля, який заграв на площі замку серед туристів, наче заспів до красивої події. Саме тут і відбулася романтична історія нашої поїздки, заради якої також потрібно було сюди їхати. Адже зізнання у Замку кохання, напевне, незабутнє і непорушне на все життя. Отже, після екскурсії, спускаючись кам’яними сходами, бухгалтер Любомльського лісгоспу, молода дівчина Віта Чемко несподівано, побачила як їй назустріч із букетом ніжно-білих троянд йшов схвильований її коханий Сергій Прокоса (інженер охорони і захисту лісу). І ця пам*ятна мить – освідчення в коханні у такому знаменному місці, стала подією нашої поїздки, бо на весь час подарувала атмосферу теплоти і радості за наших молодих колег, яких з натхненням фотографували усі туристи, які були у замку на ту пору.

Оздоровлення і смак божественного напою
День поволі наближався до вечора, осіння прохолода оповивала усе дужче, небо, закутане у сизу млу, дихало вогкістю пізньої пори… Попри таку погоду багато люду та, власне, з ними і ми, сміливо занурюємось у басейн під відкритим небом, насолоджуємось незвичайним купанням та відпочинком. А це вже ми – у селі Косонь Берегівського району, яке славиться термальними басейнами. На дворі – +7, а температура води становить +37. Емоції через край! Окрім цього, мінеральні косинські води є надзвичайно лікувальними, багатими на залізо, марганець, калій, кремній, натрій, фтор, цинк та інші мікроелементи, які комплексно впливають на весь організм людини, несуть загально-оздоровлюючий ефект, наповнюючи його необхідними для нормального функціонування речовинами та мікроелементами. Це оздоровлююче диво природи Карпатської землі. Аналоги відповідної води є тільки в чотирьох куточках світу: на Курильських островах, у Новій Зеландії, Ісландії та Береговому. Пара над басейном здіймається угору, гідротерапія та своєрідний масаж приємні і неповторні: ставши під фонтани чи розташувавшись біля підводних гейзерів та джакузі, оздоровлювали і душу, і тіло.
Поніжились у басейнах, і звідки й з’явилися сили та енергія. І вже вирушаємо на дегустацію божественного закарпатського напою – хмільного вина. Закарпаття здавна славилося своїм виноробством. У старовинних кам’яних льохах зберігаються сотні сортів вин, рецепти та приготування яких тут передаються із покоління до покоління. Ковток за ковтком ми куштували різносортні червоні та білі вина, обирали кращі на свій смак. Втім знаємо, що закарпатські вина цінуються на світовому ринку і не поступаються за смаковими якостями ніяким іншим.

І знову історія кохання…
Щоправда, історія предавня і сумна. Розповідає вона про виникнення ще одного дива Західної України – озера Синевир, що знаходиться серед гір. Колись ці гори належали графу, батькові юної блакитноокої красуні Синь. Якось граф вирушив перевірити, як працюють лісоруби, а Синь напросилася разом із батьком. Там і зустріла дівчина юного пастуха Вира. Так, незважаючи на заборони батька, закохані таємно зустрічалися. А коли граф дізнався, то наказав вбити хлопця. Якось, коли Вир чекав на галявині кохану, графські слуги зіштовхнули на нього з гори величезний камінь. Коли Синь побачила, що трапилося, вона обійняла високу кам’яну могилу і гірко заплакала. Сльози лилися і лилися, вони затопили всю галявину, і сама Синь зникла в блакитних водах. Утворене озеро люди назвали іменами закоханих, поєднавши їх навіки. Воно дуже глибоке, а посередині має острівець, тому й звуть ще його Морське око. Аби помилуватись красою незвичайної водойми, ми долали шлях угору пішки півтора кілометри. Тут знаходиться заповідно-мисливське господарство, сповнене рідкісних рослин та тварин, про що розповідають розташовані по дорозі таблички. Прогулюючись до озера, не минали і пропозиції місцевих жителів, які пригощали гарячим глінтвейном та радили прикупити цілющий закарпатський чай з гірського різнотрав’я.

Магічний звук трембіти і гуцульська кухня
На ілюстраціях із життя закарпатців ми часто споглядаємо колоритних гуцулів на полонині із предовгими трембітами у руках. Це неодмінний атрибут гір, незвичайний і гучний звук якого розходиться по всьому краю та споконвіку супроводжував різноманітні життєві моменти горців. Зокрема, трембіта була єдиним засобом зв’язку чабана з селом, особливі звуки інструмента попереджали про небезпеку, подавалися сигнали про початок та закінчення робочого дня. Цей інструмент супроводжував гуцульські обряди і свята, різні урочистості – від сповіщення про народження в сім’ї дитини, припрошення людей на весілля, до плачу, коли проводжали людину в останню путь. Нам же випала нагода спробувати і себе трембітарем. Інструмент цей завдовжки до 3 метрів, вага – до півтора кілограми. Тож і втримати її не кожному під силу. Духу треба було чимало, аби із нього видався звук, а то ще й мелодія. Проте декому вдалося підкорити її і це було так прегарно.
Гуцульські національні страви – ще одна, але вже смачна, родзинка закарпатського краю. Вчитуючись у меню в колибі, просто розгублюєшся у назвах – бануш, бограч, бульба із бринзою, запечена форель… Усе таке загадково-оригінальне, що, безперечно, кортить, та й варто, спробувати. І ми не встояли перед спокусою… А наостанок, щоб по-справжньому відчути дух Закарпатської землі волинські лісівники ще й із запалом колоритну коломийку затанцювали. І що б ви думали у цій мелодії нам вчувалося? Та дзвінке щире запрошення: приїжджайте ще, будемо вам раді…

Ось кілька відгуків наших працівників про поїздку

Сергій Прокоса, інженер з ОЗЛ: «Із рідної Любомльщини, потрапивши на Закарпаття, здалось опинились ніби в іншому вимірі, вражає своєрідна архітектура, європейська місцевість, дивовижні пейзажі, характерна говірка, цікава ментальність людей (набожність). Карпати зачаровують. Хоча як лісоводу мені шкода карпатський ліс, який вирубують, але на фоні того, що «похазяйнувала» людина видно, що природа сильніша за будь-які її дії. Тож до тих гір, ялин (смерек), бистрих потоків, серпантинних гірських доріг хочеться повертатись знову і знову. А ще мрію побувати у Карпатах взимку».

Леонід Бортник, кранівник нижнього складу: «У Карпатах я побував перший раз. Про таку красу, гірські пейзажі уявлення не мав, лише по телевізорі дивився, а мріяв побачити наяву. Вражений поїздкою дуже, адже коли подорожуєш у горах – очей не можна відірвати від тих краєвидів. Таке не забувається ніколи. Найбільше сподобалась купіль у термальних басейнах та зачарувало озеро в горах Синевир, яке дуже прекрасне і зовсім не таке як наші озера. Та і все навкруг цікавило, додому привіз безліч сувенірів, подарунків, всіх обдарував. Коли б ще така нагода у лісгоспі випала б, то з радістю ще б поїхав, особливо хотілось би влітку, тільки вже зі своєю відеокамерою, щоб було що вдома не тільки розказати, а ще й показати».

Андрій Денисюк, водій лісовозу: «Від поїздки у Карпати маса позитивних емоцій. Ще довго будуть згадуватись ті екскурсії по замках, гірське озеро, краєвиди, і та дружня атмосфера, коли разом відпочивали в басейнах та дегустували вино. Отримали величезний заряд яскравих емоцій, яких уже тут, вдома, вистачить надовго».

Віта Чемко, бухгалтер: «Ніколи раніше не була в Карпатах, тому захопили навколишні пейзажі, такі відмінні від наших. Потрапляєш як у казку, коли хочеться усе побачити, сфотографувати, пізнати. Від поїдки збагатились новими знаннями про такий красивий куточок України. Дуже добре і те, що ми побували разом з колективом і що так оригінально відбулося освідчення мого коханого Сергія».

Ольга Шмальонова, головний бухгалтер: «Від екскурсії у Закарпаття просто в захваті. Побачили та відкрили для себе багато чого нового, милувались природою, отримали безліч вражень, емоцій. Такі поїздки, безперечно, позитивно впливають на працівників, тож і до роботи тепер неабиякі сила та натхнення. От працюєш і згадаєш якусь гарну мить, що бачили у Карпатах, стає тепло і приємно. Чекатимемо і наступних таких нагод разом вирушати у подорожі».

Мирослава Зінчук, інженер з реалізації: «Карпати – це немов легенда, це неповторність, це чарівний край, який манить однією своєю назвою і цікавими оповідями з книжок, з географії. Тому все, що ми побачили своїми очима, відчули душею – незабутнє і казкове. Дуже приємно, що наш колектив злагоджений, дружній, підтримуємо один одного не тільки у роботі, а й гарно відпочиваємо. Коли ще вирішимо їхати на екскурсію – хочемо знову в Карпати, адже вони такі великі!…»

Сергій Боярчук, директор:
«Переконаний, що така екскурсія не лише дає змогу побачити зблизька мальовничу нашу Україну, пізнати її дивовижні невмирущі традиції, багату історію, а ще й згуртовує колектив, допомагає зрозуміти один одного, навіть до весілля наблизитись, як сталось у нашому колективі. Тепер разом обговорюємо найбільш цікаві моменти, ділимось враженнями, і чекаємо нових закоханих, щоб поєднати долі у Карпатах».
Любов Хвас,
прес-служба ДП «Любомльське ЛГ».
На фото автора: працівники Любомльського лісгоспу знайомляться з природою, звичаями та побутом.

вмиваємось джерелом молодості і краси (2) дорогою до озера Синевир (2) вмиваємось джерелом молодості і краси (1) краса озера Синевир ми біля колиби мисливський замок-палац Шенборнів освідчення  (3) після освідчення у стінах Мукачівського замку OLYMPUS DIGITAL CAMERA термобасейни Косино (1) трембітує бухгалтер голова профкому Наталія Мартинець термобасейни Косино (2) трембітує кранвщик Леонід Бортник