Стосується усіх: на “Українському лісоводі” серед інших цікавих матеріалів публікація великого “лісового” патріота М. Попкова “О рубках леса на Волыни” особливо актуальна. У повному обсязі (з діаграмами і таблицями) читайте її на сайті “Українського лісовода”, долучайтеся до обговорення. Прес-служба.

О рубках леса на Волыни (продолжение комментария)

“Український лісовод” 18/08/2014 

Не хочу читать «проповеди», но не могу не заметить, что рубки – это главный инструмент лесовода. Можно сколько угодно упражняться с мечом Колесова, но если оставить отличные сомкнутые культуры без ухода, то не надо удивляться тому, что впоследствии вырастает «дровяной» лес. Давайте посмотрим, как на это смотрят лесные специалисты Волыни, которых подготовила «вітчизняна система виховання кадрів… – одна з найкращих». Будем судить по делам…

На рисунке долгосрочная динамика заготовок по видам рубок. Данные приведены к формату отчетности советского времени. В то время, «ошибочно»,- по авторитетному мнению Петровича и Максимыча, думали, что лесовосстановительные рубки, – это рубки главного пользования в лесах 1 группы, а сплошные санитарные не имели столь большого веса и их суммировали со всеми другими вынужденными рубками, объединяя в категорию «прочие» рубки…
Во временные ряды объединены данные, собранные по разным системам отчетности, поэтому имеют место некоторые погрешности. Однако, они не значительны и не мешают уловить общие закономерности.

Рассматривая картинку, даже школьник придет к правильному выводу:  с середины 90-х до начала 2000-х, до минимума уменьшилось всё «зеленое» /рубки ухода/ и как на дрожжах стало расти всё «красное» /санитарные рубки/. Конечно, можно лепетать об изменении возрастной структуры древостоев, что всегда имеет место, но первопричина резких изменений кроется в новых правилах рубок, которые придумали украинские лесные ученые. Изменения коснулись назначения всех рубок, кроме «главных». Сначала эти рубки «связывали с лесным хозяйством», а ныне позиционируют, как рубки «формирующие и оздоровляющие леса», хотя “оздоровления” частенько сводится к сплошным рубкам. Требования новых правил привели к в среднем 4-х кратному уменьшению площади насаждений, где можно назначать рубки ухода, и максимально облегчили назначение санитарных рубок. Результат на лицо: за лесами Волыни мало ухаживают, но зато их усердно «лечат». Фактически «рубки промежуточного пользования», оставшись в учебниках лесоводства, уже мало что значат в хозяйственной жизни. Их заменяют регулярные, как лунный цикл, санитарные рубки, которые во всем мире проводят периодически, – после стихийных бедствий, и воспринимают как знак беды, либо не правильного хозяйствования. Кстати, лесоводы Волыни не виновны в сложившейся ситуации: рубки ухода назначает исключительно Укрлеспроект. Лесники -практики могут влиять только на назначение санитарных рубок. Типичная цепочка событий очевидна: придерживаясь нормативов, таксаторы назначают мизерные объемы рубок ухода (1) – перегущенные насаждения, выросшие практически без ухода, ослабляются и усыхают(2) – лесоводы это видят и, согласно рекомендациям иных нормативов, – начинают их лечить с помощью бензопилы (3) – после завершения лечения берут мечи Колесова (4) – и… начинает закручиваться новый виток спирали…. Лесоводам больно на это смотреть, поэтому, провожая безвременно уходящий лес, придерживаются узаконенного ритуала: в обязательном порядке собирают коллектив «понимающих» специалистов (на юридическом языке – «комиссию»), что бы «проводить и помянуть лес по-человечески»…

Тот, кто прожил последние 20-40 лет в лесах Волыни, значительно лучше, чем я, прокомментирует приведенную картинку, с помощью которой можно вспомнить о ветровалах, лесоустроительных совещаниях, кризисах реализации и многом другом. Но оставим далекую историю и перейдем к современности. Все ниже следующие картинки относятся к периоду 2002 -2013 год. В этот период форма 3–ЛХ, использованная как источник данных, не менялась. Приведенные данные характеризуют текущую ситуацию с использованием современных лесных терминов и понятий. Для удобства анализа, помимо общей схемы, приведены данные по объемам заготовки ликвидной древесины по  отдельным видам рубок.

Мои выводы, после беглого просмотра исходных данных и картинок, приведены ниже:

• в третье тысячелетие лесное хозяйство Волыни вошло с опытом пятилетнего использования новых национальных нормативов и правил, которые к этому времени уже коренным образом изменили структуру рубок. Кроме того на стыке тысячелетий в ходе очередного лесоустройства была заметно увеличена расчетная лесосека.

• на Волыни не прижились разного рода новомодные рубки: лесовосстановительные (это “понятие” стало совсем не понятным, так как на Пушкинской 86, периодически наполняют его «новым содержанием»), ландшафтные, реконструктивные;

• за 12 лет объем ССР увеличился в 3.4, а ВСР – 4.3 раза. Интересно, что в годы кризиса 2008-2009 лесоводы Волыни снизили объемы ССР, но объемы заготовки при ВСР, которые по определению должны быть самыми убыточными и не рентабельными, даже увеличили. Видимо, это проявление высокой ПОРЯДОЧНОСТИ и ответственности перед БУДУЩИМИ ПОКОЛЕНИЯМИ. Всего за 12 лет доля санитарных рубок в общем объеме заготовок увеличилась с 15 (2002) до 34%(2013). Максимум отмечен в 2008 – 39%: удивительно, но в период кризиса санитарные рубки стали нужнее остальных;

• в 2009 году произошло переосмысление лесоводами Волыни отношения к рубкам ухода, о которых они во второй половине 90-х практически забыли. В два раза были сокращены объемы заготовки при прореживаниях и многократно возросли объемы заготовок при проходных. Трудно сказать, какая лесная теория побудила лесников Волыни к этим переменам, но столь же трудно не заметить то, что они совпали с вводом в действие Нововолынского завода «Кроноспан», который «питается» маломерной хвойной древесиной;

• феноменом последних лет является резкий рост «иных рубок, связанных с лесным хозяйством», объемы которых стали существенны в период «первого пришествия», затем снизились, а с начала «второго пришествия» резко возросли. В 2012 году они заметно превысили объемы проходных рубок по области. Подозреваю, что эти рубки связаны со строительством дорог, просек и т.п. сооружений, во время строительства которых стали заготавливать приличные объемы древесины, преимущественно хвойной.

Для лучшего понимания ситуации в ниже следующий табличке приведен максимально возможный (теоретически) охват сосняков Волыни разными видами не сплошных рубок в период с 2002 по 2011 год. Расчет проведен, исходя из допущения того, что на Волыни все рубки ухода и выборочные санитарные рубки проводились только в сосняках. На самом деле это не так: конечно, часть рубок проводилась в насаждениях другого породного состава. В этой связи, следует понимать, что полученные показатели завышены.

Бросается в глаза крайне низкий охват сосняков прореживаниями (менее 27%) и проходными рубками (менее 8% площади за 10 лет). С такими темпами, в течении 20 лет прореживания будут назначены только в половине 20-40 летних древостоев, хотя по правилам их надо провести во всех, причем 2-3 раза. Проходными рубками «осчастливят» не более 15% лесов, соответствующего возрастного диапазона. С учетом того, что интенсивность рубок ухода на Волыни одна из самых низких в Полесье: при прореживаниях вырубают только 13-15, а проходных 18-20 кубометров ликвидной древесины на гектаре, можно утверждать, что лесники за лесом на Волыни ухаживают недостаточно. Зато делают вид, что с удовольствием его «лечат», заготавливая сухостой, усыхающие и поврежденные деревья в ходе выборочных санитарных рубок. Площадь ВСР почти в 5 раз больше, чем площадь прореживаний и проходных рубок вместе взятых, а средняя интенсивность 10-13 кбм/га. Правда, я очень сомневаюсь, что кто-то поступает так, «как книжка пишет». ВСР – давно превратились в трудно контролируемый, но постоянный источник дохода. Исключением являются случаи, когда их проведение связано с явными повреждениями леса.

Все сказанное свидетельствует о том, что на Волыни ведется экстенсивное (примитивное и шаблонное) лесное хозяйство, составной частью которого является ориентация на сиюминутную выгоду и чисто коммерческий подход к проведению рубок.

Для тех, кто хотел бы поговорить и о главных рубках, которые я не затронул, размещаю снимки двух небольших лесных массивов, расстояние между которыми около 2-3 км. Угадайте, какой из них размещен в Люблянском воеводстве Польши, а какой в В.-Волынском районе Волынской области Украины. Снимки сделаны 29 марта 2014 года поэтому различить породный состав возобновления на лесосеках не трудно.

На мой взгляд, в число первоочередных задач новому руководству Волынского ОУЛМГ следует включить комплексный пересмотр подходов к выращиванию леса, направленный на интенсификацию лесовыращивания и  повышение качества спелого леса. На первом этапе этой работы, задача которого – изменить психологию лесничих и вовлечь их в творческую работу по специальности, предлагаю в одном квартале (на всей его территории) каждого лесничества провести интенсивные рубки ухода, придерживая следующих, максимально упрощенных, рекомендаций:

• Рубки назначать во всех сомкнутых древостоях, начиная с относительной полноты 0.7 и выше. В случае необходимости, по решению лесничего, они могут назначаться и в древостоях меньшей полноты.

• Здоровые деревья дровяного качества/не путать с дуплистыми и естественно усыхающими/ надо убирать во всех насаждениях не зависимо от полноты.

• При осветлениях и прочистках во всех древостоях в обязательном порядке удалять деревья «волки» и все априори дровяные стволы (лировидные, свилеватые, суковатые и т.д). Наличие таких экземпляров в насаждениях старше 15-20 летнего возраста следует считать грубой недоработкой лесничих.

• При прочистках, прореживаниях и проходных в сосняках увеличить объем выборки в 2-3 раза от нынешнего, придерживаясь общего правила, чем выше бонитет, тем больше интенсивность. К примеру, при проходных в сосняках первого и выше бонитетов интенсивность выборки  должна быть ориентировочно 60, в насаждениях 2-3 бонитета -40кбм/га. Интенсивность следует корректировать в зависимости от исходной полноты древостоя.

• Начиная с первых прореживаний, рубки в сосняках проводить низовым методом. Господствующие деревья верхнего яруса (1 класс Крафта) можно вырубать только в том случае, если они расположены слишком близко и явно мешают друг другу.

• Проходные рубки в сосняках назначать в возрастном диапазоне 41-70 лет. При этом в возрастном диапазоне 50-60 лет, не зависимо от изменения полноты, при рубках должна вырубаться вся здоровая береза, кроме “экологических” деревьев. В возрастном диапазоне 60-70 лет проходные могут назначаться при полноте ниже 0.7 с целью вырубки не благонадежных деревьев (имеющих слишком маленькую крону или наклоненных).

• В случае необходимости проведения проходных рубок в сильно загущенных сосняках, где рубок ухода не было вообще или они проводились 20 и более лет назад, интенсивность выборки должна быть меньше: 30кбм/га в сосняках 3-2 бонитета и 40 кбм/га в сосняках 1 и выше бонитета. Повторную рубку в таких древостоях надо планировать уже через 3 года после первой.

• В березовых и ольховых молодняках до 20-25 лет интенсивность рубки должна составлять не менее 50-60%. На корню следует оставлять только прямоствольные деревья без пороков. В возрасте старше 25 лет рубки ухода в древостоях этих пород рубки следует проводить таким образом, чтобы после их окончания на гектаре оставалось не более 450-550 самых хороших  стволов.

При проведении экспериментальных рубок ОУЛМГ должно разрешить предприятиям некоторые отклонения от действующих правил. В частности:
• Предварительные перечеты не проводятся. Учет продукции осуществляется по факту заготовки;
• Перед рубкой, проводится тренировка вальщиков на типичных участках, где лесничий или его помощник вымечает краской (балончиком) все оставляемые деревья;
• Не востребованную древесину разрешается оставлять на месте рубки для перегнивания;
• При прочистках в том случае, если продукция не востребована разрешается оставлять высокие пеньки.

Поверьте, один квартал экспериментальных рубок на лесничество, вреда не принесет, а пользы может быть много.

Одновременно, предлагаю испытать котловинный метод проведения рубок главного пользования в сосняках, рассчитанный на естественное возобновление сосны. На первом этапе его освоения для котловинных рубок лучше подбирать насаждения в ТУМ – ВЗ, хотя в условиях В2 он тоже дает отличные результаты. Не буду описывать этот способ, но приведу более мелкомасштабное фото, иллюстрирующее его проведение на территории Люблинской Региональной дирекций ЛП, прямо на границе с лесами Владимир-Волынского лесхоза.

Котловинные в Люблинском воеводстве обеспечивают надежное естественное возобновление сосны, позволяют поддерживать лесной ландшафт в естественном состоянии, оптимальны для сохранения биоразнообразия, рекреации, ведения охотничьего хозяйства.

Конечно мои рекомендации, – лишь схема. В случае согласия на их осуществление я подготовлю более детализированный текст.

В заключение замечу, что многое из сказанного в этих комментариях, актуально для всего Полесья. Различие одно, на Волыни появился руководитель который, кажется,  не боится правды и нацелен на совершенствование лесовыращивания. Его идея с «Лесной Академией» очень креативна и позволяет сделать много нужного, для лесов Украины…   в том числе и провести предлагаемые мною эксперименты… У меня появилась надежда…

Тема рубок слишком объемна для  комментариев. Если она кому-то интересна я готов в любой момент поддержать обсуждение.  А сейчас давайте обсудим стратегию реализации древесины на Волыни.

(продолжение следует)

Автор: М.Попков

Без терміну давності

Перцева гора стала святинею

17 серпня 2014 р. у лісовому масиві між с. Липне та Холоневичі Ківерцівського р-ну відбулося освячення та урочисте відкриття пам’ятного хреста на місці загибелі одного з останніх провідників ОУН і УПА тодішнього Цуманського р-ну Василя Чепелюка на псевдо «Перець», який у 50-х рр. разом із невідомим побратимом в урочищі Перцева гора поліг смертю хоробрих у нерівному бою з військами МГБ.

З благословення владики Михаїла митрофорний протоієрей Тарас Манелюк, декан Цуманського деканату УПЦ Київського патріархату, із місцевим духовенством – протоієреєм Василем Михалком (с. Холоневичі), протоієреєм Ігорем Цилюриком (с. Липне), ієреєм Ігорем Літвінцовим (смт Олика) та отцем Романом Третяком – також провів обряд панахиди за полеглими повстанцями.

У заході взяло участь понад 300 осіб із числа місцевих жителів, а також делегація від Братства ОУН та УПА Волинського краю ім. Клима Савура в складі станичної Марії Ткачук, її посестер Анастасії Грабовської і Тетяни Байди-Барбелюк, перший заступник голови обласної ради Олександр Пирожик, начальник облуправління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик, депутат облради Микола Давидюк, секретар обласної комісії з увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій Олександр Кравчук, а також головний редактор «Волинської газети» та заступник голови правління Благодійного фонду «Останній солдат» Володимир Данилюк.

Найповажнішим учасником заходу стала Лідія Літвінцова – єдина донька Василя Чепелюка («Перця»), яка прибула в цю заповідну місцину, названу людьми на честь її батька Перцевою горою, з дітьми, онуками та правнуками..

Тієї неділі, коли у церквах відслужили служби, до лісового урочища Бірча Маневицького р-ну на підводах, мотоциклах, автівках стали з’їжджатися жителі сіл Майдан-Липненський, Липне, Холоневичі, селищ Цумань, Олика та, звичайно, м. Луцька. Такого багатолюддя цей ліс давно не бачив! Навіть із сусідньої Маневиччини прибула делегація на чолі з депутатом облради Миколою Давидюком.

А приводом для цього серпневого збору стала ініціатива редактора «Волинської газети» Володимира Данилюка вшанувати одного з останніх провідників УПА Цуманської округи Василя Чепелюка. «Волинська газета» писала про нього неодноразово, а нещодавно – в статті «Перець», якого ніколи не вбити!» (12 червня ц. р.). У лавах УПА він боровся за Україну з 1944-го до, орієнтовно, 1951-го… Чому немає точніших даних? На превеликий жаль, московські архіви, де є всі відомості, для нас недоступні, а вітчизняні не містять необхідної інформації. Свідчення цього – зовсім свіже повідомлення від начальника УСБУ у Волинській області генерал-майора Володимира Мельниковича: «…За даними електронного обліку керівного складу ОУН і УПА, що зберігається в Галузевому державному архіві СБУ, будь-які відомості про Чепелюка В. І. відсутні». Єдине, що відомо: станом на лютий 1950-го «Перець» був живим і перебував у підпіллі…

– Про нього розповідала мені мама, – каже бухгалтер Холонівського лісництва ДП «Цуманське ЛГ» Людмила Громик, ккотра їде разом із журналістами. – Вона не раз спускалася у криївку, де жили повстанці. Мій дід мав десятеро дітей, жив  на краю села, тож Василь Чепелюк із повстанцями не раз навідувався до його хатини. Дід жив заможно, ділився чим міг. Колов кабана – ділив навпіл: така домовленість була з повстанцями. Хоч у післявоєння то було дуже небезпечно.

А тим часом кавалькада з автівок та хур петляє лісовим путівцем. Повз пробігають височезні сосни. Тут, на пісковиськах, ростуть в основному борові ліси, через те і називають урочище – Бірчею. Заповідні та мальовничі краєвиди!

– Це вже не ліси, а посадки, – каже Людмила Григорівна. – Всі наші ліси пішли на відбудову країни у післявоєнні роки. День і ніч важкі лісовози місили грязюку. Хоча ще раніше тут навіть конячка не проїхала б – такі були болота. Росли кількасотрічні сосни, що неба торкалися. Було в рази більше птаства і звірини. У такому лісі й жили повстанці. А цю дорогу вже полагодив наш цуманський бізнесмен Віктор Пецина. Він має тут мисливське господарство, займається лісопереробкою.

Через хвилин двадцять добираємося до місця, яке жителі довколишніх сіл називають Перцевою горою. На самісінькій маківці піщаного пагорба помічаємо величний дубовий хрест, довкола якого викладено квадрат із колотого каміння, споруджено акуратну огорожу, встановлено дві лавки. Пофарбовано їх у жовто-блакитні тони. Довкола них стоїть зі сто підвод, мотоциклів, легковиків і навіть одна вантажівка, якою приїхали церковні хористи з ближніх храмів. Благочинний із Цуманської церкви Іоана Хрестителя отець Тарас разом зі священиком Романом та настоятелями Михайлівського (Липне), Кузьмо-Дем’янівського (Холоневичі), Костянтина Острозького (Олика) храмів отцями Ігорем, Василем та Ігорем надягають облачення. Небо хмариться, навіть легка небесна сльоза падає на Перцеву гору.

– То Василь зронив із неба скупу чоловічу сльозу… – каже Олександр Кравчук, секретар обласної комісії з увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, який за дорученням голови облдержадміністрації Володимира Гунчика репрезентує тут виконавчу владу області. – Мій тесть знав його особисто. «Перець» навіть давав дозвіл на його весілля! Жаль, що через великі літа і погане самопочуття тесть не зміг приїхати разом зі мною.

Плакало того дня не тільки небо. Сліз не стримувала й літня жінка. Вона стояла серед дружного родинного гурту. Виявилося: це донька українського повстанця. Василь Чепелюк загинув у двадцять із лишком літ, а донька народилася того ж року, як він пішов в УПА – 1944-го. Недавно вже й 70-річчя відзначила… Єдина його донька – тепер Лідія Літвінцова – народила восьмеро дітей, має 22 онуків і 2 правнуків. Ото вони всією родиною і прийшли. Лідія Василівна плакала, а внучки Валя, Леся, Наталя, правнучки Яна, Наталка, Сніжана, Юля, Вікторія, Василь втішали, як могли.

– Треба радіти. Стільки людей прийшло вшанувати пам’ять вашого тата, – казала Яна. – Він справжній герой.

Яна Сосинець вдалася у свого прадідуся, який, за переказами, мав гарне волосся й поставу. Така ж красуня. Живе у с. Забороль Луцького р-ну, навчається у 9-му класі місцевої ЗОШ, відмінниця і така ж патріотка. Про свого прадідуся знає тільки з переказів найстаріших – навіть бабуся його не пам’ятає.

Олександр Кравчук переказує, як загинув у цьому лісі, можливо, й на цій горі (недарма ж люди так назвали місцину) уродженець с. Холоневичі Василь Чепелюк. Він був богатирського зросту, великої одваги  і непоборного духу. Мав серед населення незаперечний авторитет. Завжди ходив у військовій формі та з командирською планшеткою. Не раз виривався із засідок, які влаштовували солдати розквартированого в с. Холоневичі гарнізону військ МГБ на чолі зі старшим лейтенантом Горємикіним (символічне прізвище, чи не так?!). А в день загибелі «Перець» таки потрапив у безвихідну ситуацію, перебуваючи в криївці… Коли його тіло привезли на впізнання до матері, вона зціпила зуби й виду не подала, що то її кровинка, а потім билася в нестямі… Вивезли у Сибір разом із чоловіком і її. А Василеву дружину засудили на 25 літ ГУЛАГу. Відбула 8 літ каторги, повернулася у рідне село, віку доживала у рідних.

– У Києві ще живе брат моєї свекрухи Степан Іванович Войтович, який був зв’язковим і носив від Василя пошту самому Бандері, – мовить Людмила Громик.

Кадильниця облітає дубовий хрест та меморіальну таблицю, дбайливо виготовлену в луцькому видавництві «Ініціал», яке очолює справжній патріот та козак Віктор Федосюк. Церковне дивохмар’я ладану, слова молитов і піснеспіви хористів роблять дивне діло: хмари розходяться, натомість через верховіття сосен до люду заглядає небесне око. Жителі довколишніх сіл приїхали цілими сім’ями і родинами: діди і бабці підпираються кульбачками, чоловіки і жінки творять молитву разом із священиками та хористами, найменшенькі дітки – на кониках чи руках, старшенькі знімають усе на мобілки. Їхні очі, як і сонячні, світяться миром і добротою.

Благочинний отець Тарас запрошує до слова Володимира Данилюка. Це він зацікавився долею незвичного повстанського провідника, що, перебуваючи стільки років у підпіллі, не зневірився, а продовжував боротися за незалежну Україну. І – не здався! На його звернення допомогти вшанувати пам’ять повстанця відгукнулися начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик, директор та головний лісничий Цуманського держлісгоспу Михайло Мірошниченко та Сергій Арендарчук, лісничий Холоневицького лісництва Володимир Громик. Підтримали цю ідею обласна держадміністрація та обласна рада, місцеве самоврядування, церковні громади.

Найперше просять до слова трьох посестер, членів Волинського братства ОУН та УПА ім. Клима Савура.

– У нашому братстві раніше було близько 4 тисяч повстанців, – каже авторка 18 книг Тетяна Байда-Барбелюк. – 34 тисячі загинули у боях чи таборах. Вже й чоловіків нема – бачите, сюди приїхали одні жінки. Та скоро і нас не побачите. Ми відбули по таборах, відстраждали за Україну…

– Але продовжуємо нашу боротьбу, – підхоплює слово подруги станична Марія Ткачук. – Ходимо на мітинги, патріотичні акції, розповідаємо про нашу боротьбу студентам і школярам… Українських повстанців називають найкращою армією ХХ століття…

– Мене у нашій боротьбі вже заступив онук Богдан, – мовить Анастасія Грабовська. – Він іще школярем вступив у Козацьку Січ, закінчив університет, відслужив армію, пішов на Майдан, тепер бореться за Україну на Сході…

Перший заступник голови облради Олександр Пирожик звертається до сьогоднішніх часів, героїчної боротьби за державність на Сході України, де Росія вже вкотре розв’язує неоголошену війну проти українців.

– Якби у мене була така армія, як в українців, ні одна нога загарбника не ступила б на нашу землю, – нагадує слова французького генерала, першого президента П’ятої Республіки Шарля Андре́ Жозе́фа Марі́ де Голля Олександр Кравчук. – Завдяки їхній боротьбі ми й маємо Україну. Спасибі Володимирові Данилюку та волинським лісівникам за цю пам’ять. Спасибі святим отцям та всім, хто сьогодні вшановує цього одважного повстанця – Василя Чепелюка.

– Він сьогодні разом із нами і всіх нас бачить, – каже головний лісівник нашого краю Василь Мазурик, який переконаний: зерна жертовності та патріотизму, засіяні українськими повстанцями, вже дали гідний урожай, тому нині Україну не переможе ніхто.

Біль і в словах депутата Ківерцівської райради Олександра Демчука:

– Ми маємо Гімн і прапор. Колишні партократи і комсомольці навіть дозволили нам співати українських пісень, але забрали банки і заводи. Ми не можемо стати на повен зріст. А тепер ще й Путін  іде війною… Тому мусимо йти на Схід, щоб ці найманці не прийшли у край, де проливали кров наші герої!

На що хтось із присутніх несподівано вигукнув:

– Дайте нам кулемети!..

Та ось до слова запрошується чи не найголовніший учасник – донька «Перця» Лідія Літвінцова. Жінка подякувала людям за пам’ять про батька. Багато не могла сказати через сльози, що непрохано з’явилися… Але люди її зрозуміли й без пишних слів… Особливо – односельчани з Холоневичів, лісничий Володимир Громик та його підлеглі, які мрію про вшанування «Перця» зробили реальністю.

А потім усі разом заспівали Гімн України, «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!», зазвучали повстанські пісні у виконанні місцевого барда та церковних хорів.

Давно цей ліс не чув такого дружного співу. Вертається українська слава і честь у рідний край. Люди слухали ці співанки, самі підспівували. І ще довго на Перцевій горі не вмовкали розмови про місцевого героя та його вірних побратимів.

А що край цей дуже патріотичний, свідчить хоча б іще одна з розповідей «Волинської газети». Вже далекого 2008-го журналіст Олена Лівіцька написала зворушливу статтю «Хто заховав під церковні бані національні символи?». У ній – дивовижна історія про те, як під куполом церкви в с. Липне знайшли унікальний скарб – синьо-жовтий прапор та Тризуб, захований у повоєнні роки. І досі не відомо, хто рятував від червоних агресорів наші національні та державні символи, але тепер чомусь думається: без «Перця» й тут не обійшлося…

Роман УСТИМЧУК,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото авторів:

Від редакції. Символічно, що відкриття хреста на місці загибелі «Перця» (де совєтські карателі поділи його тіло, архіви не дають відповіді й досі) відбулося якраз того дня, коли агенти Кремля в Німеччині спробували поглумитися над могилою Провідника ОУН та УПА Степана Бандери… Але коли рука Москви намагається зазіхнути на славну пам’ять Українського народу в його боротьбі за Незалежність під час Другої світової війни в одному місці, то в іншому виростають нові символи Української державності! І так буде завжди: замість одного полеглого героя підведеться десяток нових патріотів.

Матки свій шлюб із обранцем вкладають на небесах. Для цього вилітають із вулика і піднімаються на два кілометри вгору – аж під хмари. За ними летять і трутні. Не кожному під силу піднятися у таку височінь. Але з найвитривалішим, найбільш люблячим і сильним матка укладає шлюб і любиться у небесах.

Одна з найкращих лісових пасік знаходиться у Губинському лісництві ДП «Володимир-Волинське ЛМГ». До неї від лісництва провадять лісничий Ігор Іщук та головний лісничий ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» Володимир Туревич. Ось розступаються дерева і на мальовничій лісовій поляні перед нами постає маленьке бджолине сільце з ошатними хатинками-вуликами. Біля них клопочеться пасічник Володимир Шишко. Зняв дахівку вулика, димарцем чемно подимлює, щось поговорює до божих комах, обережно дістає рамки із медовими сотами. Звіддалік чоловік схожий на космонавта, адже вдягнутий у захисний шолом-сітку. Повільно іду поміж вуликів. Їх на цій пасіці близько 60. Бджолам – не до мене. Ці трудівниці з медовим взятком поспішають до маленьких отворів-дверцят, інші летять до пахучих лісових трав та цвіту.

– Чи не кусаються ваші трудівниці? – запитую у Володимира Володимировича, наблизившись.

– Якщо з ними по доброму, то не кусаються, – посміхається у вуса. – Але, як бачите, кожен пасічник користується захисним вбранням та димаркою.

Він обережно дістає налиті медом вощини і кладе у корзинку.

– Перший мед цьогорічного сезону, – каже поважно. –  Наші бджілки попрацювали сумлінно. Дуже добрий взяток.

– А скільки бджілок у такій хатинці? – цікавлюся.

– У цій – 600 тисяч, – мовить пасічник. – Це найсильніша сім’я. В інших буває від 150 тисяч і більше.

Дізнаюся, що його трудяги у пошуках нектару і пилку за день налітують сотні, якщо не тисячі кілометрів. Лісовий мед – найцілющіший і найсмачніший, адже цей ліс екологічно чистий, у ньому багато цілющого різнотрав’я. Та й дерева дають поживу, адже росте липа, черешня, обліпиха, ліщина, волоський горіх, дуб, модрина… Бджілка приносить дуже велику користь самому лісу, бо робить велику роботу по запиленню дерев і зілля. Вважають, що завдяки цим крилатим трудівницям ліс стає здоровішим, краще росте.

– А дикі бджоли у цьому лісі ще не перевелися? – запитую.

– Декілька роїв у дуплах старих дерев живе, – каже господар пасіки.

Помічаю на гілках дуба незвичний продовгастий будиночок. На вулик не схожий. Виявляється, це пастка для бджіл, що рояться. Кожного літа з вуликів разом із молодою маткою вилітає рій. Його потрібно вчасно перейняти і повернути до якогось із вуликів. Якщо цього вчасно не зробити, можна втратити.

– Взагалі то на цій пасіці донедавна було 56 бджолосімей, але за ці місяці відбулося поповнення, – пасічник показує на вулики, у які підселив нові рої.

З подивом дізнався, що матки свій шлюб із обранцем вкладають на небесах. Для цього вилітають із вулика і піднімаються на два кілометри вгору – аж під хмари. За ними летять і трутні. Не кожному під силу піднятися у таку височінь. Але з найвитривалішим, найбільш люблячим і сильним матка любиться у небесах і вже оплідненою безпомильно знаходить дорогу до свого будиночка, а там диви за якийсь час і рій за собою піднімає.

Бджілці без людини тепер важко вижити, бо має багато ворогів. Узимку можуть миші залізти і знищити сім’ю. Великого клопоту бджілкам і пасічнику завдають ледь помітні кліщі та інші хвороби. Тож Володимир Шишко щотижня має переглянути усі вулики. Бджоли без нижніх підкрилець – явна ознака, що у вулику завівся кліщ. Тоді доводиться обробляти лікарськими препаратами. Володимир Шишко – випускник Рожищенського зооветеринарного технікуму. І хоч за фахом він ветлікар, та пройшов і курси паічника. Свого часу прийняв пасіку у господарстві «Дружба» Локачинського р-ну. Це у селі Заячиці.

– Було всього десять вуликів, коли приймав, – пригадує Володимир Володимирович, – а через рік мав уже 115 бджолосімей. На жаль, на 23 лютого їх повідкривали місцеві хлопці. Всі бджоли загинули. Було так прикро і образливо, що я туди більш не повернувся. Тепер ось пасічникую у Губинському лісництві.

На лісовій пасіці йому допомагають Микола Роман та Віталій Білявський. Роботи, зазвичай, дуже багато. Потрібно не лише зібрати мед, а подбати про взяток пилку, воску, прополісу, бджолиного молочка, також поопікуватися безпекою та здоров’ям самих комашок, про чисту воду для нектароносиць. Ми навіть побачили бджолиний водопій. І такий є на пасіці. Щоправда, вода тут злегка підсолена. Бджолі без такого напою у спеку, як і людині, не обійтися.

– А скільки меду заготовляєте? – поцікавився.

– Цього разу зібрали двісті кілограмів, – повідомив Володимир Володимирович. – Це був дуже добрий сезон для моїх бджілок.

Лісівники мед продають не тільки своїм працівникам, а й усім охочим. І ми спробували цього цілющого лісового частунку: смачний і корисний. Звісно, такого меду на базарі не купиш. Пахучий, чистий, натуральний. Словом, лісовий цілитель. Тільки на ліки й тримати.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: на пасіці.

На Волині у Луцьку завершив роботу VІІІ Всеукраїнський зліт учнівських лісництв. Його закриття відбувалося у Волинському обласному академічному театрі ляльок. Голова Державного агентства лісових ресурсів України Валерій Черняков у своєму напруженому графіку знайшов віконце, аби особисто побачити юну лісівничу зміну України. Так сталося, що у момент його приїзду перед театром опинилися юні лісівники Пліщинського учнівського лісництва, яке діє на базі Кам’янківського лісництва ДП «Шепетівський лісгосп» Хмельницької області. Вони саме фотографувалися біля пам’ятника святому Миколаю – оборонця і покровителя Луцька. Відомо, що святий Миколай – ще й опікун дітей, мабуть, і пліщинським юним лісівникам посимпатизував. Бо ж не кожному дорослому лісівнику доводиться ось так невимушено зустрітися з головою Державного лісоагентства. – Наше учнівське лісництво вже побувало на чотирьох Міжнародних юніорських лісових конкурсах у Москві, завжди поверталося з призовими місцями, а ось на Всеукраїнський зліт потрапило вперше, – повідомив голові держлісоагентства керівник шкільного лісництва Микола Зведенюк. – Ми вже маємо два кандидати наук, створили заповідник «Адамове займисько» та власний дендропарк. – Дякую за роботу, – Валерій Вікторович потиснув руку керівнику. – Маєте не тільки гарних учнів, а й будівничих майбутнього. Юні лісівники – наша надія! У такий урочистий момент і вдалося зробити це фото, а вже потім зі сцени Валерій Черняков вітав усіх учасників Всеукраїнського зльоту. Вибачився, що за державними справами не зміг приїхати на відкриття, хоч усі ці дні цікавився його роботою. А тоді, після виступу голови журі Миколи Пінчука, прийшов час вручати нагороди і голова Державного агентства лісових ресурсів України кожному юному лісівнику потиснув руку, з усіма сфотографувався, кожному сказав сердечні слова. Виявилося, що юні лісівники Пліщинського учнівського лісництва здобули гран-прі VІІІ Всеукраїнського. Отже невипадково хмельничани зустрічали голову держлісоагентства. Звісно усім хлопцям й дівчатам, їх керівникам хотілося розповісти головному лісівнику України про тисячі гектарів посаджених і доглянутих лісових культур, усілякі цікаві справи (і мурашок розселяють, і хатки для птахів майструють, і дендропарки створюють, просапують лісокультури, творять екологічні стежки – сотні-тисячі справ), але вдавалося сказати всього кілька найважливіших слів: «Ми любимо ліс!», «Дорожимо співпрацею з лісівниками!», «Мріємо стати професіоналами!», «Спасибі, що знайшли час побачитись із нами!» Найпростіше, найважливіше сказали діти і дорослі. І всіх головний лісівник України підбадьорював: «Ви молодці! Так тримати! Ми Вас цінуємо, підтримуємо, будемо допомагати!» Окрім кубків і грамот (І місце виборола команда Скулинського учнівського лісництва Ковельського р-ну Волинської обл., друге – Вовковиївського учнівського лісництва «Діброва» Рівненської та «Паросток» Крижопільської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 Вінницької, Дорогинського та Пилиповецького учнівських лісництв Фастівського і Бородянського р-нів Київської обл., третє – Калагарівського (Гусятинський р-н Тернопільської обл.), Новоміського «Едельвейс» (Самбірський р-н Львівської обл.), Червоно-Нерубаївського (Кіровоградська обл.) та Утківської ЗОШ І-ІІІ ст. Харківської районної ради Харківської обл.) усім делегаціям організатори подарували саджанці гінкго – одного з найстаріших дерев землі, яке пам’ятає часи динозаврів. Цей презент зробило ДП «Волинське лісове селекційно-насіннєве господарство», де, до речі, всі учасники зльоту побували кількома днями раніше. І ми ще розкажемо, як проходив Всеукраїнський зліт на Волині, розповімо про переможців у номінаціях – презентаціях учнівських лісництв і захисті наукових робіт, що побачили його учасники, які уроки винесли і які враження повезли у свої краї. І це буде окрема розповідь. А зараз про цей день. Було стільки емоцій, овацій, навіть сліз. Учасників зльоту окрім голови держлісоагентства вітали перший заступник голови Волинської обласної ради Олександр Пирожик, начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик, начальник управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації Валентина Загрева, директор Волинського обласного еколого-натуралістичного центру Валентина Остапчук. У цей скрутний час лісівничий форум об’єднав усю Україну. Щоправда, через події на Сході не приїхали юні лісівники Донеччини, Луганщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя, Миколаївщини і Криму. Але на їх підтримку щораз звучало «Слава Україні!» і «Героям слава!» Як і гімн України. Його діти і дорослі виконували у залах, автобусах, на вулицях містечок і сіл, де бували. Одне слово: патріоти! …А потім посипався шквал нагород від Міністерства освіти і науки України на самих волинян. Для голови обласної держадміністрації Григорія Пустовіта, першого заступника голови обласної ради Олександра Пирожика, начальника Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Мазурика і начальника відділу лісового господарства ВОУЛМГ Бориса Бабеляса, начальника управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації Валентини Загреви, директора Волинського обласного еколого-натуралістичного центру Валентини Остапчук і завідувача відділу екології цього ж центру Валентини Юхимчук… Найрядовіших організаторів цього чудового дійства відзначило грамотами і подяками міністерство і цим висловило свою оцінку Всеукраїнського форуму юних лісівників. Завідувач відділу сільського господарства НЕНЦ Микола Пінчук його організацію оцінив на «5», звісно за п’ятибальною шкалою, що значить «12», додавши при цьому, що все задумане вдалося виконати на 1000 процентів. Таку ж думку від імені делегацій висловила лісничий учнівського лісництва з Рівненщини Галина Кравчук і керівник команди Київщини Надія Підлісна. VІІІ Всеукраїнський передає естафету юним лісівникам Хмельниччини – козацькому краю. Буде цікаво! Варто змагатися і працювати, щоб потрапити у гості до юних лісівників Пліщинського учнівського лісництва, яке діє на базі Кам’янківського лісництва ДП «Шепетівський лісгосп», виховало двох кандидатів наук, створило власний заповідник і дендропарк. Завершував це Всеукраїнське дійство Волинський народний хор. І це був фантастичний виступ! Зі сцени звучали народні пісні, а ще учасники Всеукраїнського зльоту побачили легендарний український гопак, інші козацькі танці і всі разом заспівали гімн України. Сергій ЦЮРИЦЬ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. На фото: голова Державного агентства лісових ресурсів України Валерій Черняков та начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик із командою юних лісівників Хмельниччини; вручення нагород; моменти закриття.

24 липня ц. р. на базі ДП «Ратнівське ЛМГ» відбудеться 17 обласний конкурс-змагання вальників лісу. До участі залучені найкращі вальники та головні інженери від кожного держлісгоспу, також по одному лісорубу виставлять суб’єкти підприємницької діяльності, які надають послуги по заготівлі деревини. Конкурс-змагання проходитиме з таких видів робіт: звалювання лісу, спилювання гілок та сучків, підготовка бензомоторної пилки до роботи, розкряжування комбінованим різом, точне розпилювання. Переможців змагання чекають дипломи та грошові премії  в розмірі 5000 гривень (І місце), 3000 гривень (ІІ місце), 2000 гривень (ІІІ місце).

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства 

An objective is obviously if created amazingly may result in a or possibly a job offer and a release about yourself! He or she is going to see the first few phrases and normally it moves straight into the trash bin if a tag is made by your resume, you then obtain an necessitate the interview. Always note two or can benefit the organization or three skills which you feel are highly relevant to the post. It will draw out your capability http://essayswritingsupport.com/ right initially so the boss doesn’t spend his/her moment in reading further. A resume includes a short best custom essays forum outline of accomplishments, the educational qualification and talents. Certainly, the hiring manger isn’t going best custom essays forum to go through the complete application!

Warnings some university teachers never need to visit an essay is begun by an estimate.

Be sure that you end your application objective in method that the company will be benefited by you. I am hoping that by reading the above mentioned post you’ll surely realize of creating a resume target record that is good the importance. 3. 4. Put simply, it holds or places your photograph in front of a potential workplace forth. A resume target typically contains a temporary format of the work experience, abilities and achievements.

Do you know what’s necessary on paper an best custom essays forum essay? setting free.

So, compose an excellent best custom essays forum resume target best custom essays forum record! So that the boss is forced to-go through the others of the application and interesting, make your resume objective appealing! Продовжити читання→